Любіть Україну [Володимир Миколайович Сосюра] (fb2) читать постранично, страница - 5


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

коли чи вмерти нам, чи жить,
під грім гармат, під гул кривавий
на варті пісня хай стоїть.
Мій край гримить в огні, у димі...
Чи ж можу буть байдужим я?
В шоломі й з карими очима, —
такою, пісне, будь моя!
Прослав народ, лети до неба,
де кулеметів огнепад,
щоб не сказав ніхто про тебе,
що спала ти під грім гармат.

Весна

Весна, весна. Сади мов п’яні,
хитає вітер дерева,
і на Софіївськім майдані
Богдана бронза ожива.
І, обірвавши вічний спокій,
очей розкривши грізну мідь,
у небо синє і глибоке
неначе кінь його летить.
І розкидає піни клоччя,
усе прискорюючи біг...
А навкруги весна клекоче
у фарбах теплих, запашних.
Веселі діти йдуть до школи —
їх голосів дзвенить прибій,
і, наче райдуга, навколо
радіє Київ рідний мій.
Мов у пісень квітучих зливах,
серця здригаються до дна...
Іде по вулицях шумливих
всепереможная весна.

«Коли чорний вітер загину...»

Коли чорний вітер загину
шумів у кривавих полях,
в розлуці, моя Україно,
ти снилась мені у квітках.
Коли ж надійшла та година
й тебе ми вернули в бою,
упали ми всі на коліна,
цілуючи землю твою.
Іду я. Безмежнеє поле;
як райдуга, серце сія.
І сонце, і квіти навколо...
Це ти, Україно моя!

«Не чекай натхнення, не чекай,..»

Не чекай натхнення, не чекай,
подивись — вирує рідний край.
І встають будинків силуети
крізь риштовань мерехтливий гай...
Тут твоє натхнення, мій поете!
Іншого не буде і нема.
Хай лютує, казиться зима, —
все долають людські теплі руки.
Хай звучать у слові сталі звуки,
стук сердець, як молодість сама.
Слухай, друже, як з руїни злої
у дзвінкому молотів прибої
розцвіла грімлива висота.
Це колишні воїни-герої
підіймають сонячні міста.
Нам нема ні впину, ані меж.
Лиш в труді натхнення ти знайдеш.
Подивися, у тремтливій сині
рідні села крила соколині
простягли над попелом пожеж.
Це ж над нами сонце, що не гасне.
Все здола труда безсмертна рать.
Світе ясний, світе мій прекрасний,
хочу я у пісні повсякчасно
лиш для тебе жити, не вмирать. 

«Тебе я любить не покину,..»

Тебе я любить не покину,
мій краю! В саду я твоїм.
Я піснею в небо полину,
щоб стати ще дужче земним.
Внизу все блаженно-зелене,
що душу мою окриля...
О земле! Ти — небо для мене.
І небо для мене — земля.