Сурма лебедя [Елвін Брукс Вайт] (fb2) читать постранично, страница - 50
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
Від Бостона Луї вів свою родину лебедину до Філадельфійського зоосаду, щоб показати їм Пташине озеро. Тут його тепло вітав сам Пташиний Начальник. Коли зоосадові бував потрібен іще один молодий лебідь-сур-мач — для збагачення колекції водоплавного птаства, Луї дарував йому котресь зі своїх лебедят, дотримуючи даної колись обіцянки. А ще Філадельфія за кілька років стала ще одним місцем, де вони могли бачитися з Семом Бівером. Адже Сем став дорослий і влаштувався на роботу в Філадельфійський зоосад. Щоразу, коли Луї стрічався з Семом, їм було дуже весело й цікаво. Тоді Луї брав свою дощечку, й двоє друзів довго розбалакували про добрі давні часи. Після Філадельфії Луї, Серена та їхні діти летіли на південь, аби подивитися на неозорі савани, де алігатори дрімають у болотних водах, а грифи-індички ширяють у небі. А вже тоді вони повертали додому — перебути зиму на озерах Ред-Рок-Лейкс, у прекрасній та затишній Сторічній долині, де всі лебеді-сурмачі нікого не бояться і почуваються в безпеці.
Життя лебедя, мабуть, дуже приємне й цікаве. А що вже й казати про життя Луї! Воно в нього було особливо приємне, адже він відбувся як музикант. Луї завжди добре дбав про свою сурму. Тримав її в чистоті, годинами начищав кінчиками своїх махових пер. Скільки жив, він дякував своєму батькові, хороброму лебедеві, який ризикнув власним життям, добуваючи для свого німого сина таку життєво необхідну йому сурму. Щоразу Луї як тільки гляне на Серену, так і згадає те, що саме завдяки сурмі — суремному голосу — він зумів завоювати її серце, викликав у неї бажання стати його дружиною. Лебеді часто доживають до глибокої старості. Рік за роком Луї та Серена щовесни поверталися до того самого маленького озерця в Канаді, аби там обновити свою лебедину сім’ю. Мирно минали дні за днями. І щоразу, коли починало смеркати й оченята лебедяток робилися сонні, тато Луї підносив догори свій горн і грав їм колискову — достоту як зазвичай давно колись присипляв хлопчаків у їхньому таборі. Ті стишені гуки були сумні й прекрасні — вони плинули понад тихим плесом і здіймалися у вишину вечорового неба…
Якось-то, одного літа, коли Семові Біверу було вже щось коло двадцяти років, вони вдвох із батьком сиділи у своєму канадському таборі. Діло було по вечері. Містер Бівер гойдався у своєму кріслі-гойдалці, відпочиваючи після цілоденної риболовлі. Сем читав книжку. — Тату! — обізвався Сем. — А що означає слово «крепускулярний»?[7] — А звідкіля мені знати? — відгукнувся містер Бівер. — Я зроду не чув такого слова. — Якось воно пов’язане з кролями, — уточнював Сем. — Тут ось говориться, що кріль — це крепускулярна тваринка. — Ну, може, воно означає «боязкий», — припустив старший Бівер. — Або ж, мо' воно означає, що кріль іноді гасає так прудко, мов дідько болотяний. Або, либонь, означає «дурний». Уночі кріль, бува, всядеться тобі посеред дороги й тільки витріщатиметься у твої фари, а з дороги нізащо не зійде! Ось чому стільки кролів загинуло під колесами. Вони дурні, як пеньки. — Ну, що ж, — мовив Сем. — Лишається єдиний спосіб довідатися, що означає слово «крепускулярний»: зазирнути до тлумачного словника! — А де тут у нас словники? — заперечив містер Бівер. — Жодного немає. Доведеться тобі потерпіти з цим, поки ми повернемося на ранчо. І тут, на тому самому озерці, де знову поселилися ті самі лебеді, Луї підніс догори свій горн і заграв колискову, аби дати дітям-лебедятам знати, що день скінчився. Вечірній легіт поніс ті гуки понад болотом і доніс до табору Біверів.
Последние комментарии
1 день 5 часов назад
1 день 13 часов назад
2 дней 4 часов назад
2 дней 8 часов назад
2 дней 8 часов назад
2 дней 8 часов назад