Повторення пройденого [Тамара Шамілівна Крюкова] (fb2) читать постранично, страница - 3

що не реп витанцьовує. А навіщо вона тут лежить?

— Щоб викопати скарб.

— І де ж ти зібрався копати? На безлюдному острові?

— Чому на острові? На шкільному дворі.

— Гм… — гмукнув батько. — Ну звісно, де ж іще бути скарбові, як не на шкільному подвір'ї.

Антон і сам розумів, що його слова звучать неправдоподібно, але всіх, хто робив великі відкриття, спочатку брали на сміх. Він мріяв знайти скарб звідтоді, як прочитав «Острів скарбів» Стівенсона, але не знав, як до цього підступитися. Не будеш же перекопувати геть усю землю під ногами. Лише прочитавши про те, як підземну воду і скарби шукають за допомогою рамки, він зрозумів, що пошуки можна поставити на наукову основу.

— Хто ж його там зарив? Шкільний завгосп? — іронізував і далі Юрій Миколайович. — Знаєш, скільки шукачів скарбів там до тебе побувало?

— Це нічого не означає. Я все науково перевірив.

— Цікаво, як?

— Рамкою, — виклав свій козир Антон.

— Якою ще рамкою? — не второпав Юрій Миколайович.

— За допомогою якої шукають, де копати колодязь. Я читав, що вона може вказати, де лежить скарб. А ще кіно таке було про хлопчика, який шукав золото.

— У кіно ще й не таке побачиш. Там і великогабаритні мавпи по Нью-Йорку розгулюють, і люди-павуки світ рятують, — дотепно пожартував батько.

— Не все ж кіно — вигадка, — заперечив Антон. — І потім, про рамку я в журналі читав.

— Можна поцікавитися, у якому?

— «Оракул».

— Ага, надзвичайно наукове видання. І де ти знайшов цю лабуду?

— У Кирила. Його мама купує. І зовсім це не лабуда! Я рамку сто разів перевіряв, — запевнив Антон.

— А рамку де взяв? — спитав Юрій Миколайович.

— У спеціальній крамниці. «Білі хмарини».

— Що?! Відколи це ти ходиш по таких крамницях? — чогось розсердився батько й обернувся до дружини: — Бачиш, до чого призводить твоє захоплення езотерикою. Мало того, що сама читаєш усяку муру, ще й дитині голову задурюєш.

— Це не мура. І взагалі, не роби трагедії з дрібниці. Краще б приділяв йому більше часу, — не залишилася в боргу Людмила Сергіївна.

— Ти ж знаєш, я працюю як віл, — відрізав Юрій Миколайович і знову звернувся до Антона: — Значить, так. Про розкопки — забудь! Я в твої роки про навчання думав, а не байдики бив. Краще б над задачником посидів. Двійка з математики. Куди це годиться? — він пригадав ще один синів гріх.

— Я не народжений, щоб бути математиком, — понуро зауважив Антон.

— Ти мені ці балачки кинь! Запам'ятай, у житті найголовніше — навчитися рахувати. А щоб у тебе був час подумати, як жити далі, зараз ми з мамою підемо до «Шоколадниці», а ти розбиратимеш шафу.

— Татку, дитину не можна карати їжею, — заканючив Антон.

Проте батько був непохитний, як скеля.

— Без тістечок ще ніхто не вмирав. Люба, збирайся!

Бравурна музика перервала їхню розмову. Юрій Миколайович роздратовано схопив мобільний телефон.

— Так… Чому так терміново?.. Ти думаєш?.. Хвилин за сорок, не раніше… Гаразд. Буду.

З коротких батькових фраз Антон зрозумів, що похід у «Шоколадницю» під загрозою зриву.

— Знову тікаєш? — докірливо промовила Людмила Сергіївна.

— Буквально на годину-дві. Накльовується цікавий варіант з бельгійцями, — сказав Юрій Миколайович.

— А як же «Шоколадниця»?

— Сонечко, якщо ми підпишемо контракт, обіцяю, що ти питимеш шоколад на Сейшелах.

Юрій Миколайович цьомнув дружину в щічку, пригрозив Антонові перевірити шафу, щойно повернеться, і пішов.

Антон задоволено усміхнувся. Все-таки залишитися вдома з мамою було не так сумно, як прибирати в шафі, коли всі попивають гарячий шоколад з тістечками. Він ще не знав, що Його Величність Випадок уже приготував для нього цікавий поворот.

Глава 2

Поглядаючи на купу мотлоху під ногами, Антон дивувався, як усі ці речі поміщалися на полицях. Знаючи, що батько все одно забуде його перевірити, він уже прикидав, як би краще запхати все назад, але мама вгадала його тактичний хід. Вона примостилася з журналом у кріслі і сказала:

— Прибирай як слід. Я прослідкую.

— Мам, тут же за тиждень не впораєшся, — заскиглив Антон, але мама була невблаганна: — Ну що ж, прибиратимеш тиждень.

Антон сумно обвів очима безлад, що панував у кімнаті, і без особливого ентузіазму взявся до діла, але скоро помітив, що прибирання таїло в собі приємні сюрпризи. Він надибав багато цікавих дрібничок, про які вже забув: навушники, гру «Morrowind», пачку стікерсів з гоночними машинами, штук двадцять олов'яних лицарів. З нижньої полиці на світ божий показався злощасний мікроскоп. Там же лежали журнали, кілька улюблених книжок і дві чи три нових, ще не прочитаних. У глибині шафи Антон натрапив на старий фотоальбом.

У ньому були зібрані фотографії тих років, коли Антона ще й на світі не було. Всі вони були чорно-білі, яких тепер уже не роблять, а одна —