Можно сказать, прочёл всего Мусанифа.
Можно сказать - понравилось.
Вот конкретно про бегемотов, и там всякая другая юморня и понравилась, и не понравилась. Пишет чел просто замечательно.
Явно не Белянин, который, как по мне, писать вообще не умеет.
Рекомендую к прочтению всё.. Чел создал свою собственную Вселенную, и довольно неплохо в ней ориентируется.
Общая оценка... Всё таки - пять.
Цитата: "А марганец при горении выделяет кислород". Афтырь, ты в каком подземном переходе аттестат покупал? В школе преподают предмет под названием - химия. Иди учи двоечник.
Стоит внимания. Есть новизна и сюжет. Есть и ляпы. Ну например трудно потерять арбалет, еще трудней не пойти его поискать, тем более, что он весьма дорогой и удобный. Я слабо представляю, что четверо охотников уходят на охоту без дистанционного оружия и лишь по надобности его берут, тем более, что есть повозка и лошади. Слабо представляю, что охотники за своей жертвой и подранками бегаю с мечами. Имея 4 арбалета и видя волколака автор
подробнее ...
рассказывает нам как его они рассматривают и как он готовится к нападению, дожидаясь атаки. Лишь ГГ успевает нажать на спуск в догон и забыв о перезарядке несётся безоружный за целью, видимо высказать своё устное фи за грубое подталкивание. Ну и как всегда охотники на монстров не имеют элементарной защиты от таких нападений - рогатины и предпочитают служить "кеглями" и летать не имея крыльев. Стандарт вооружения для таких писателей - меч, взяв авторит - ведьмака А. Сапковского. Только у него ведьмаки были уже биомутантами и обучались с детства, имели невероятную реакцию, гибкость, скорость и кучу химии от отравлений и заживление ран от ближнего контакта с чудовищами. Наши простые предки справлялись копьями,луками, собаками, ядом и ловушками. Диванные писатели пишут глупые книги и ссылаясь друг на друга. Да нормальные охотники в лес без хороших как минимум двух обученных собак держать зверя на одном месте на хищника не пойдут, иначе сами станут дичью. Я действительно умных произведений, где хоть чему то можно научиться из реального опыта давно не читал. На фоне прочих авторов оценку ставлю - хорошо и рекомендую представлять в уме более реальные ситуации и не резать монстров ножичком, а сразу колоть зубочисткой.
Очень! очень приличная "боярка"! Прочёл все семь книг "запоем". Не уступает качеством сюжета ни Демченко Антону, ни Плотников Сергею, ни Ильину Владимиру. Lena Stol - респект за "открытие" талантливого автора!!!
неосяжними. Тож не лише граматична школа, де хлопець знайомився з літературами, грецькою і римською (десь за чотири роки навчання він уже пише трагедію грецькою мовою), а й сама особистість маминого брата, його дядька, справили на майбутнього письменника великий вплив, про що не раз згадуватиме у своїх листах.
Другий рівень навчання — це «університет»: риторична школа. В центрі уваги тут, власне, те, що слугувало звуковим тлом згаданої строфи Горація: os, oris — уста, рот, мова, мовлення. Тут вчили «ore rotundo loqui» (округлими мовить устами), оцінювати слово на вагу, пізнавати його всіма відчуттями, навіть — на дотик (римляни, скандуючи, відбивали такт ногою); знайомились і впроваджували у практику писання й мовлення найрізноманітніші риторичні фігури, вправляючись у писанні так званих «свазорій» і «контроверзій» — творів, у яких, переважно на міфологічному матеріалі, розв'язували якісь суперечливі питання, у чомусь переконували, звинувачували когось чи виправдовували. Та це вже було не те слово, що мало політичну вагу, слово, яке злітало, скажімо, з уст Ціцерона, а в Греції — з уст Демосфена, Есхіна чи знаменитого державного мужа Перікла (коли він виступав перед народом, то у слухачів, кажуть, було враження, що то сам Громовержець, зійшовши до них з високого Олімпу, викрешує громи й мече блискавиці): ще Август, за словами Таціта, «приборкав політичне красномовство». Як в Афінах, так і в Римі — після падіння Республіки — риторика, втрачаючи зв'язок з реальною політикою, переходить у стіни школи, намічаючи заможним юнакам стежку переважно для адвокатської кар'єри. На неї й ступив Пліній, відбувши перед тим рік обов'язкової військової служби в Сирії.
Найвищим авторитетом у красномовстві на той час був Квінтіліан, теоретик мовлення (автор трактату «Навчання оратора» в 12-ти книгах), письменник, знаменитий педагог, у кого й пройшов ораторський вишкіл Пліній Молодший. Основне, на чому наголошує Квінтіліан, — моральність оратора, а щодо стилю — це уникнення крайнощів (вишуканої пишності вислову — й архаїчної його суворості). Якщо Сенека, не схвалюючи надмірної уваги до слова, радить більше замислюватися над тим, що пишеш, а не над тим, як пишеш, то Пліній Молодший все ж з особливою прецизністю шліфує фразу, якою озвучує думку, майстерно сплітає слова, пам'ятаючи й Горацієву увагу саме до їхньої сув'язі (iunctura verborum), — тримається вже згаданої «золотої середини», ясності мови. Адже (зауважує Горацій) у житті — як і в мові: «довершеність — посередині; крайнощі хибні — обіруч». З такими засадами й вступає Пліній у свою адвокатську діяльність — виголошує свої промови в суді центумвірів, тобто «ста мужів», що розглядали майнові й сімейні справи; називає його «своєю ареною». Метафора, хоча з усмішкою, але точна, бо в суді, як на арені: «хто кого». Вчили ж у риторичній школі, що слово може солодити душу, а може бути й мечем. Застосовували й тут не вельми похвальні прийоми: модне на той час, надто серед молоді, пишнослів'я часто завуальовувало не лише правду, а й вбогу думку оратора. Пліній тримався свого — моральності і ясності вислову, не догоджував слухачам (судові засідання, у базиліках біля форуму, були відкриті, багатолюдні). До нас не дійшла жодна з адвокатських промов Плінія, зате з його листів дізнаємось, як пильно він опрацьовував їх, як дорожив своєю репутацією, своїм авторитетом, врешті, які поради давав молодим адвокатам (VII, 9). В одному з листів він не без гордості цитує поезію Марціала, де поет говорить про нього, — як сумлінно, день у день, у поті чола, він опрацьовує свої промови для «ста мужів» (III, 21). Наприкінці судової кар’єри, вже у зрілому віці, Пліній виступав у сенаті як захисник чи обвинувач намісників різних римських провінцій.
Пліній Молодший, переважно за Доміціана, зразково пройшов шляхом здобуття державних посад: від квестора й до консула — ніде не спіткнувся на «біговій доріжці почестей» (cursus honorum). Та хай яким насиченим державними й приватними справами, хай яким клопітним було життя автора «Листів», його все-таки можна ввібрати у два слова: negotia et otia — зайнятість і вільний час. У тій зайнятості — усе, що пов’язане з типовою для знатного римлянина кар’єрою: кожна державна посада — нові обов’язки. Найважче вони налягли на Плінія у 112 році, коли він, вже за Траяна, був призначений намісником у римській провінції Віфінії (Мала Азія). Імператор зробив цей вибір невипадково: він мав нагоду приглянутись до Плінія і як оратора (йому, вже як консулярові, доручали у сенаті найповажніші судові справи), і як державного посадовця: впродовж трьох років він завідував державною скарбницею; приглянувшись, оцінив передусім його надзвичайне почуття обов’язку й таку ж бездоганну моральність. Та й Пліній, ставши одним із найближчих до Траяна осіб, не раз мав нагоду виявити свою вдячність імператорові й навіть приязнь до нього: зокрема, з нагоди свого вступу на посаду консула (на цю посаду призначав імператор) він виголосив у сенаті на його
Последние комментарии
3 часов 20 минут назад
7 часов 24 минут назад
7 часов 59 минут назад
1 день 4 часов назад
1 день 4 часов назад
1 день 5 часов назад