Именитые самоубийцы [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

та філософською мудрістю.

Наш земляк створив якісно новий, проникнутий високим духовним змістом стиль, джерелом якого

є культура українського партесного співу, а його вершиною — багаточастинний хоровий концерт, який Березовський всього за півтора десятиліття підніс до рівня високого жанру. …В його музиці

тісно сплелися бароко і класицизм, старовинна поліфонія і гармонія, що тільки зароджувалася, національне

і загальноєвропейське, духовне і світське, загальнолюдське і особисте.

Треба нагадати, що композитор ніколи не був духовною особою, проте Бог наділив його великим

природним талантом, істинно християнським світосприйняттям, дав йому те саме «внутрішнє

око», вміння чути душею і бачити серцем, що й зумовило високу духовність його музики. Під

таким кутом зору творчість Березовського дозволяє пролити світло на питання, яке завжди

хвилювало мистецтвознавців (а особливо гостро воно звучить у наші дні): що саме ми розуміємо

під духовним,

чи не суперечить мистецтвознавче тлумачення цього поняття богословським традиціям; які

витвори мистецтва можна вважати духовними — ті, що суворо слідують канонам літургії, чи такі, до яких, скажімо, належать меси

та «Пристрасті» Й. С. Баха, «Реквієм» В. А. Моцарта, хорові композиції М. Березовського, Д.

Бортнянського, А. Веделя та інші шедеври світової музичної культури?

Історія свідчить про те, що кожна епоха вносила свої нюанси у розвиток церковної музики, яка

поступово проникалася гуманістичними ідеями, набувала нових форм і стилістичних норм, збагачувалася новим змістом. Тим самим ширше відкривався шлях від людини до Бога, оскільки

музика, яка у довершеній художній формі

несла у собі глибину християнських ідей, робила їх доступними розумінню кожного, торкаючись

самої душі і серця.

XX століття відкрило світові творчість М. Березовського. Завдяки наполегливій праці

музикознавців, невтомним архівним пошукам, ретельному аналізу, реконструкції рукописів до нас

повертаються його твори. Провідні

хорові колективи та виконавці відроджують красу цієї музики. Можливо, наступним поколінням

дослідників пощастить відшукати загублені шедеври, а ті, що звучать сьогодні, ще

очікують на своє істинне прочитання.

Твори М. Березовського завжди на часі, особливо тепер, коли настала пора покаяння. Змінити себе

на краще, повернутися душею до Бога, знайти справжню духовність можна через мистецтво, яке є

духовним у самій своїй суті. І тому так актуально для нас, сьогоднішніх, звучить молитва: «Не

відкинь мене»...

БОРОВСЬКИЙ Тадеуш

Письменник.

З міщанської родини. Батько - власник книжкової крамниці.

Народився 12 листопада 1922 р. в м. Житомир.

Звів рахунки з життям 1 липня 1951 р. в м. Варшава (Польща).

Закінчив факультет польської мови та літератури Варшавського університету.

Працював комірником на складі будматеріалів, референтом з питань культури Польського

інформаційного прес-бюро в Східному Берлині.

Лауреат Національної літературної премії другого ступеня (1950).

Друкувався в журналі «Твурчость», «Нова культура»

Як письменник дебютував збіркою віршів «Десь земля», видрукуваною в підпіллі (1942).

Потім настала черга книг оповідань і спогадів «Ми були в Освенцімі» (1946), «Кам'яний світ»,

«Прощання з Марією» (обидві - 1948).

За прозою нашого земляка режисер А. Вайда зняв фільм «Пейзаж після битви» (1970).

Що стосується особистого життя, то батька і матір нашого земляка більшовики запроторили до

сталінських концтаборів (1926); сам письменник під час Другої світової війни перебував у

німецьких концтаборах Освенцім, Нацвейлер-Даутмергель і Дахау (1943-1945).

Серед друзів та близьких знайомих Б. – Я. Седлецький, А. Гірс, З. Строїнський, С. Марчак-

Оборський, К. Бачинський, Т. Гайци, В. Боярський, К. Ольшевський та ін.

***

ЖАХЛИВИЙ ВУЗОЛ

, з життєвого кредо Т. Боровського

Світ — лабіринт переплутаних ліній, ліній, які плетуть жахливий вузол.

НІ - ДОБРУ, афоризм Т. Боровського

Я говорю «ні» красі, якщо в ній таїться знущання з людини. Ні — істині, яка про це знущання

умовчує. Ні — добру, яке його дозволяє.

СМЕРТЬ БЕРУ, МОВ КНИГУ, літературний заповіт Т. Боровського

Не в силах жизнь менять тюрьму

на иго.

Я на ночь в руки смерть возьму,

как книгу.

ОТРИМАВ ФОТОГРАФІЮ, з книги Т. Боровського «Прощання з Марією»