Горбачевский Иван (Ян) [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

Іван Горбачевський.

Батько його, Яків Горбачевський, вихований на традиціях Маркіяна Шашкевича та інших членів

«Руської Трійці», прагнув не тільки дати дітям освіту, а й прищепити їм любов до знедоленого

люду Галичини. Не випадково обидва – Іван і Антін – змалку горнулися до знань і стали

непересічними особистостями. Першого вабила наука, а молодшого – політика. Антін працював

адвокатом, обирався до австрійського парламенту, був знаним громадським і політичним діячем

Західної України і до кінця життя обороняв інтереси місцевого населення.

Іван же вибрав свій шлях.

Навчаючись у гімназії, І. Горбачевський вступає до таємного учнівського товариства «Громада»,

організатором якого був старшокласник, згодом великий фізик Іван Пулюй. Члени товариства

збиралися підпільно на засідання, організовували Шевченківські вечори, власними силами

створили бібліотеку, розповсюджували серед учнів українську книгу. І. Горбачевський, як і кожен

член «Громади», склав присягу, що «весь вік буде трудитися для добра свого народу», і вірним їй

залишався все життя.

По закінченні гімназії майбутній вчений вивчає медицину у Віденському університеті, поринає у

вир наукової і громадської діяльності. Його двічі обирають головою українського студентського

товариства «Січ», в лоні якого, як пише Великий Каменяр, «почали вироблюватися» люди, що «не

їли даром університетського хліба, віддавалися науці серйозно».

По завершенні навчання в університеті, зі ступенем доктора медичних наук молодий вчений

зосереджується на дослідницькій роботі. Через п’ять років він першим у світі синтезує сечову

кислоту, встановлює джерела і шляхи її утворення в живому організмі, що матиме згодом велике

значення у діагностуванні захворювань. Ця праця популяризує його ім’я в наукових колах світу.

Через десятиліття авторитетне французьке видання «Semdine des Hopitaux» констатує: «Всі праці

Горбачевського про утворення сечової кислоти досі неперевершені».

Празький період життя позначений дальшими непересічними науковими відкриттями. Він

продовжує розпочаті у Відні досліди, вивчає атомні сполуки, синтезує креатинін та інші органічні

сполуки, виділяє у чистому вигляді амінокислоти, які є будівельним матеріалом білків.

Дослідження І. Горбачевського стали нині дороговказом у вивченні нуклеїнових кислот для

розгадки таємниці життя на молекулярному рівні.

Вчений не обмежується науковими дослідженнями. Він організовує у Празі новий Інститут

лікарської хімії, в якому під його керівництвом підготовлено три генерації вчених різних

національностей.

Вчений не пориває зв’язків із рідним краєм. У роки Першої світової війни вчений як член

австрійського парламенту матеріально допомагає втікачам з України у Празі. Він входить до

складу санітарної ради чеського королівства, згодом – найвищої ради здоров’я Австро-Угорщини.

У 1917 році дає згоду на призначення його міністром створеного вперше у світовій практиці

Міністерства народного здоров’я.

І. Горбачевський передусім прагнув побувати в рідних краях, пересвідчитися у тому, яке жахіття

принесла людям війна, і полегшити їхні страждання. Та на заваді спочатку стали різні політичні

інтриги, а згодом і збройний конфлікт Польщі із Західноукраїнською Народною Республікою. Не

дочекавшись розпаду Австро-Угорської імперії, вчений у жовтні 1918 року подав заяву про

звільнення з поста міністра. Однак за короткий час роботи на такій високій посаді йому вдалося

розробити основи організації служби здоров’я, що стали орієнтиром на десятиліття для тих

держав, які виникли на руїнах європейської імперії.

Вчений радо зустрів звістку про проголошення Західноукраїнської Народної Республіки, а після її

поразки прагнув усіляко прислужитися українській ідеї. Він організовує у Відні університетські

курси, які в 1921 році перетворено в Український Вільний Університет і переведено до Праги.

Вчений очолює кафедру хімії, згодом стає ректором цього університету. І. Горбачевський

одночасно працює професором Українського педагогічного інституту імені М. Драгоманова,

Української Господарської академії у Подебрадах, очолює хімічну комісію при цій академії, яка

розробляла українську хімічну термінологію на основі міжнародної номенклатури.

– Я думаю, – наголошував учений, – що наша термінологія мусить бути передусім така, щоби