Боровиковский Владимир [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

class="book">пишному царському одязі, з чергово-фальшивою посмішкою на вустах – тобто в черговій масках, в яких вона так любила показуватися народу.

Боровиковський зняв з неї цю маску і показав не політиком, не державним діячем, не втіленням

неймовірних досконалостей, а просто людиною, жінкою. Ось вона неспішно прогулюється

доріжками улюбленого Царськосільського парку – літня, трохи стомлена жінка в зручному салопі, з вірною собачкою поруч. За нею прекрасний пейзаж – притихлий ставок, застиглі у вечірній

млості дерева, позолочене променями сонця, яке заходить, небо. Власне, цю річ навіть важко

назвати портретом. Тут щось інше, скоріше поема чи елегія. Чи просто картина про насолоду мрії, спокою і бездумного споглядання.

…Взагалі, аби краще зрозуміти Боровиковського, аби відчути його, потрібно бачити його всього, цілком, не дроблячи на окремі фрагменти і портрети.

Потрібно зайти в Третьяковську галерею в зал Боровиковського. І тоді ви зрозумієте, що

перебуваєте всередині квітника, тому що всюди навколо вас – однаково чарівні жіночі голівки, схилені як квіти, з ніжними ручками, однаково складеними під грудьми, з шовковими баликами і в

серпанкових суконьках, з кучериками, стрічечками, брошками і неодмінно – напівзів’ялими

трояндами.

…Сентименталізм живопису Боровиковського вивів на перший план не безстрасність і

нормативність моральних поглядів, а людську емоційність, неповторність індивідуального

внутрішнього світу. На шляху до романтизму в його сентименталізмові звучить заклик до жалю.

«Журба про всіх – чутливості дарунок» (Капніст).

… Живописець любить сполучення білого з рожевим чи блакитним, перлинно-сірого з блідо-

яскраво-червоним. Боровиковський, на відміну від інших майстрів першої половини і середини

сторіччя, пише завжди на білих ґрунтах.


ПОЛОТНА ДЕКОЛИ – ЗАХОПЛЮЮЧІ, з оцінки творчості В. Боровиковського М. Гнідичем

Портрети виходили в Боровиковського деколи захоплюючі. Він прегарно володів гамою барв і

надавав строям єкатерининської й олександрівської доби чаруючої око гармонії фарб, ні на йоту

не відступаючи від природи. Тільки він знав таємницю такої розв’язки гри самоцвітів і перлів на

грудях орденоносних достойників, коли із звичайних орденів виходив цілий барвистий акорд.

Усі його портрети пройняті якимсь сентименталізмом, куди різкіше підкресленим, ніж у

Левицького…


ТЕПЕР ЗАЗДРІСНИКИ ЗАСПОКОЯТЬСЯ, з листа О. Венеціанова товаришеві

Шанований і великий муж Боровиковський скінчив свої дні, перестав прикрашати Росію своїми

доробками і мучити заздрісників...

Я буду писати його біографію.


М’ЯКЕ МОДЕЛЮВАННЯ ФОРМИ, з мистецтвознавчого опису «Портрета полковника П.

Руденка» роботи В. Боровиковського

Одним із цікавих явищ українського портретного жанру кінця XVIII ст., в якому виразно

прозвучали нові концепції живопису, є портрет Павла Яковича Руденка, колишнього запорозького

старшини, а в роки написання твору – полтавського бургомістра. Автор його, миргородський

живописець Володимир Боровиковський, ще дотримується традиційної композиції ктиторського

портрета з його репрезентативністю.

Окремі деталі, а також манера постановки і написання ніг, нагадують парсуну.

Руденко ефектно стоїть перед глядачем, владно спираючись на палицю правою рукою і впершись

в бік лівою. Темний каптан широко розгорнений так, що видно коричневі вилоги, а під ними

світлий жупан, підперезаний широким слуцьким паском, і руків’я шаблі з золотою китицею.

Художник майстерно володіє відтворенням орнаменту та правдоподібністю деталі, по що свідчать

пасок і шабля, проте його більше вабить м’яке моделювання форми. Він вживає широко,

декоративно покладений колір, злегка оживлений півтонами. Площинне трактування інтер’єру в

подібного типу портретах поступається тут вільному просторовому оточенню.

Відчуття глибини зростає завдяки зображенню монумента, спорудженого 1778 року поблизу

Воскресенської церкви на відзнаку визволення зі шведського полону брата Руденка. Реалістичною

виразністю приваблює обличчя портретованого, яке відзначає не тільки схожість, проте й певний

психологічний стан.

Від цього портрета вже недалеко до творів, які принесуть славу художникові у Петербурзі.


ПОРТРЕТ ПОЛКОВНИКА, з книги І. Шаповала «Слідами запорожців»

Якось Дмитро Іванович завітав на хутір О. П. Магденка. В тихому й просторому будинку

помiщика вiн побачив