Барер Симон [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

ударних Бартока чи від співу «Біттлз».

Абсолютно ясно, що стан подібного «сп’яніння» неможливо оцінити ніякими технічними

параметрами. Наприклад, піаніст Симон Барер грав «Токату» Шумана в півтора рази швидше, ніж

Володимир Горовіц, проте нікому в світі не прийшла б в голову думка, що Барер досяг рівня

геніальності Горовіца. Тобто, бали, одержані на музичних конкурсах, як правило, майже нічого, окрім особистих пристрастей членів журі, не відображають.

ПОМЕР НА СЦЕНІ, з статті Я. Коваленського «Божественний дар Симона Барера»

Як піаніст Барер вже сформувався, але в консерваторії вивчив гармонію, теорію, історію музики та

інші спеціальні предмети.

...У 1928 р. радянський уряд послав Барера з культурною місією до країн Балтії і Скандинавії. Він

з родиною дістався Риги, а потім – Швеції. Концертів було небагато: ці країни перебували на

периферії великих музичних центрів Європи.

Залишивши родину в Швеції, Симон Барер поїхав до Німеччини. Дав декілька концертів в Берліні

і Гамбурзі, які пройшли з успіхом.

Дебют в Лондоні відбувся в січні 1934-го: він грав Перший концерт Чайковського з патріархом

англійської музики диригентом сером Т. Бічемом. Успіх був грандіозний, наступили поїздки

Англією. Були здійснені студійні записи на фірмі HMV...

...Американська Baldwin Piano Company запросила Барера на гастролі до США. Вся родина

приїхала до Нью-Йорка, дебют відбувся в Карнегі-холі 9 листопада 1936 року. Окрім творів Баха –

Бузоні, Ліста, Шопена, Скрябіна виконувалися «Ісламея» і «Етюд» Блуменфельда. Успіх був

грандіозний, і Барер відразу став відомий Америці.

За 1936-1951 роки він виступив в Карнегі-холі 16 разів, а були в ці роки ще тури США,

Австралією, Новою Зеландією, Південною Америкою, Європою.

Останній його виступ відбувся 2 квітня 1951 року в Карнегі-Холі. Він грав концерт Гріга з

Філадельфійським оркестром і під час виконання стався серцевий напад – піаніст помер прямо на

сцені. Йому було всього 55...

ЗАЛ ЙОГО СЛАВИ, з довідки «Карнегі-Хол»

Карнегі-Хол – концертний зал в Нью-Йорку, на розі 7 авеню і 57-ої вулиці Манхеттена. Тут

виконується як академічна, так і популярна музика.

Споруджений за проектом архітектора Уїльяма Татхілла. Відкрився в 1891 серією концертів Нью-

Йоркського симфонічного оркестру, в яких взяв участь в ролі диригента П. І. Чайковський.

До 1898 носив назву «Мюзик-хол», потім одержав ім’я Ендрю Карнегі, який фінансував

спорудження будівлі. У 1983 і 2003 рр. приміщення оновлювалося.

Має три зали, головний з яких носить ім’я Айзека Стерна.

Загальна місткість – 2804 місця.

За більше ніж сторіччя в Карнегі-холі відбулися десятки знаменитих світових прем’єр.

ВІРТУОЗА ЗАБУЛИ, з статті О. Розенбойма «Жахливий гамір в будинку Шнеєрсона»

У середині 1960-х років збиралися біля майстерні з ремонту музичних інструментів на

Преображенській вулиці поблизу скверу, в центрі якого тоді красувався мармуровий Лаокоон, а

зараз сидять бронзові Петя і Гаврик з повісті В. Катаєва. Це був свого роду клуб, де розмови на

сьогохвилинні теми перемежалися давніми спогадами, затягненими серпанком легенд.

Щасливчик-ударник з радістю оголошував, що «в Молдавії ще можна купити стерпний барабан», а старий флейтист довірливо повідомляв, що «в мій час до ресторану «Лондонський» і близько не

можна було підійти без краватки, я вже не говорю за піджак».

Тут захоплювалися останньою симфонією Шостаковича, сперечалися, «за скільки» Яша Давидов, він же Ядов, написав знамениту пісню «Бублики» – за годину чи «за якісь півгодини»,

скрупульозно розбирали переваги ресторану на морському вокзалі перед аналогічним закладом на

вокзалі залізничному, обурювалися з приводу того, що «в його ж місті» забули віртуоза-піаніста

Шимона або Симона Барера, який в 20-і роки виїхав «туди» і підкорив своїм талантом слухачів

ледве чи ну у всьому світ...

ДВОЛИКИЙ, АЛЕ НЕ ЯНУС, бувальщина

Симон Барер викликав подив у всіх, хто його чув, починаючи з директора Петербурзької

консерваторії О. Глазунова, англійського диригента сера Т. Бічема і закінчуючи великими

музикантами і піаністами, його сучасниками Л. Годовським, В. Горовіцем, С. Рахманіновим. У

нього були попередники, але не було послідовників.

Глазунов якось зазначив: «Барер – це Ференц Ліст з одного боку і Антон Рубінштейн – з іншого».

Зрештою цей вислів друзі вигравірували на персні і подарували його Бареру.