Лаудон Иштван [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

він талановитий професійний ботанік, хоча насправді рослинництво залишалося лише його хобі.

Свого часу він об’їздив усю Австро-Угорщину, Італію, побував у Єгипті, звідки, до речі, привіз

для музею частину руки мумії. А ще з кожної подорожі ботанік-любитель незмінно повертався з

цінними й рідкісними видами рослин, частину яких висаджував у своєму саду. Колись там росли

чудові магнолії, таксодіуми, віргінська, канадська, китайська, нормандська ялина, багато інших

екзотів. Надзвичайно багатий парк знаходився позаду будинку родини Іштвана Лаудона на вулиці

Собранецькій (нині його можна впізнати за меморіальною таблицею римо-католицькому

священику Ласло Бемеру), який простягався схилом аж на нинішню вулицю Ф. Ракоці.

Окремі частини дендропарку Лаудона залишилися нині у дворах вулиці Собранецької, а залишки

найкраще видно біля дитячої лікарні. Інформаційне табло, встановлене тут, вказує, що в

затиснутому з усіх боків міні-парку ростуть гінгко дволопатеве, тис ягідний, сосна чорна

(австрійська), бук лісовий (ряболистий), магнолія Суланжа, кипарис болотний, криптомерія

японська, але це лише крихітна часточка розкішного парку, котрий, на жаль, до наших днів

зберегти не вдалося.

Справжній патріот свого міста І. Лаудон помер, повертаючись з чергової подорожі

Марамороськими полонинами, де збирав рослини для свого саду.

Шкода, та розповідь про людину, котра доклала безліч зусиль, аби зробити зі свого рідного міста

екзотичний сад, мушу закінчити так само, як ця стаття починалася: і нині не турбуються

ужгородці аніскільки про збереження рідкісних дерев.

НЕ ЦУРАВСЯ СПОРТУ, з розвідки Л. Подоляк «Невідомі люди з відомими прізвищами»

Розпочалося все з того, що1893 р. у м. Будапешті серед викладачів гімнастики середніх шкіл

Угорщини проведено семінар, метою якого було ознайомлення з іграми з м’ячем, у тому числі з

англійським копаним м’ячем. На ньому були присутні і викладачі ужгородської, мукачівської та

берегівської гімназій. Проте, в останніх двох навчальних закладах, футбол так і не був включений

у шкільну програму. А от в Ужгороді він здобув визнання, хоча й не відразу. Іштван Медрецький,

згуртувавши навколо себе Ференца Шюргере, Іштвана Лоудана, Матяша Ролейзека, розробив

відповідну програму навчання. Заняття почали проводити на площі «Фізеш» (Вербова). Ця

місцина стала улюбленим місцем ужгородців, а невідомий до цього часу «англійський шкіряний

м’яч» зумів завоювати серця закарпатців. Оскільки територія на той час була надзвичайно

зарослою верболозами, то й дістала назву «Вербова». Тут були проведені перші тренування,

шкільні спортивні свята та товариські ігри. Саме 1893 р. слід вважати роком народження

закарпатського футболу, хоча пройде ще довгих вісім років, поки він здобуде визнання.

Тренування та ігри проводилися лише влітку, а коли студенти поверталися в Будапешт, футбольне

життя завмирало, або підтримувалося школярами, що мали саморобні (з ганчірки) м’ячі. До речі,

один м’яч коштував 7 корун (стільки як центнер високоякісної пшениці або 2 центнери

кукурудзи). Ось чому, з часу появи футбольного м’яча в Ужгороді і до першої публічної гри

пройшло сім років.