Пасажири вільних місць (збірка новел) [Мартін Андерсен-Нексе] (fb2) читать постранично, страница - 3

уваги.

То чи не міг би він придбати квиток з великим номером, і конче непарним?..

Та сама мовчанка.

Нарешті урядник обернувся до нього й спитав:

— А як із порукою?

— Із порукою? — вражено перепитав Швед.

— Еге ж, із по-ру-ко-ю! — уже сердито відрубав той.

— Я не знав… не думав… — пробелькотів збентежений Швед.

— Отож-бо, не знали й не думали! Ви, мабуть, гадаєте, що ми тут на те й сидимо, щоб анулювати квитки, як ви відмовитесь платити, га?

Урядник знову схилився над столом.

Швед не рушив з місця.

Порука… звісно, поруки треба, ясна річ, без неї годі обійтися. Як він забув! Біднякові-бо завше треба мати поруку, що гроші, якими він платить, чесно зароблені. Еге ж, йому й таким, як він, ще не досить мати чесне обличчя. А все ж прикро: як ти бідний, то хтось мусить поручитися, що ти не збіднієш ще дужче до кінця місяця. І прикро, що ти стоїш із грошима в жмені й не можеш нічого дістати, бо ти бідний. Заплатити за всю серію… якби ж то змога, то він шпурнув би тому перогризові гроші на стіл! Та нема чого шпурнути. Пору-ка?.с Хто ж за нього поручиться? Його нужденні товариші, але їх ого скільки треба, щоб урівноважити шальку з восьминою лотерейного квитка.

Швед забув, що допіру мав намір занехаяти квитка після одного або двох тиражів. Він міркував і так і сяк, аж розсердився. Але з його покірного виду нічого не можна було пізнати, та він і сам не хотів показувати злості. Між товаришами він міг удатися до кулаків, у гіршому разі — й до ножа; та коли маєш діло з королівським урядником, і ще й уповноваженим продавати лотерейні квитки, то кулаки й ніж хіба що можуть запровадити тебе до в’язниці. Тому Швед і заховував покірний вигляд, нерішуче наміряючись іти.

Ту хвилину урядник знову підвів голову й глянув на Шведа: його дріб’язкове канцелярське шанолюбство було вдоволене сумирним виглядом прохача.

— Ну хай уже! Я вам вірю, беріть квитка. Тільки не забувайте вчасно поновити його!

Ні, та де! Пан урядник може бути цілком певний! Хай він крізь землю западеться, якщо забуде!

Обличчя Шведові посвітлішало, а очі трохи примружились. Мрія про щастя, яку він так довго плекав, мала тепер здійснитися.

— Але в нас можна купити тільки чверть квитка, — раптом заявив урядник, погортавши папери.

Швед нічого не сказав, неквапом узяв палицю й шапку, закинув на спину скриньку й рушив до дверей.

Може, тільки хода його стала важча й спина дужче згорбилася.

Він лише відчував, що зазнав поразки.

Однак ідучи вулицею, він знову став кружляти думками навколо квитка і навколо дванадцяти крон, що їх той квиток коштував.

Дванадцять крон! Це великі гроші, таких коштів Швед не мав. І добре знав, що ніколи й не матиме. Стільки грошей не можна відкласти. Він заробляє на тиждень дев’ять крон, із них дві платить за житло, а решту віддає дружині на господарство, не всі сім, звісно, бо має завше й свої видатки. Сім крон на них двох і ще на чотирьох дітей — скупенько, ніде правди діти. Хоч дружина Югана Свенсена, напевне не дістає від свого чоловіка й семи крон. І дітей у них на одне більше. «А моя завше нарікає, що мало грошей. Та бабському кодлу ніколи не вгодиш».

Якби то Петер Ельстрем віддав п’ять крон, що їх два роки як позичив! Коли ж, клята віра, й не думає віддавати!

Чверть квитка!

А що, як відмовитися від щоденної чарки та інших дрібних витрат у суботній вечір?.. Тоді дружина не скаже, що він відбирає в дітей шматок хліба, щоб грати в лотерею. Ця думка так приголомшила Шведа, що він аж став. Та враз похопився: ще, бува, люди почнуть витикати його пальцями й казати: «Дивіться, як он каменяр замріявся посеред вулиці!» Ні, такого йому не треба. І Швед рушив далі.

Зрештою, ця думка не була вже й така несподівана, як самому йому спершу здалося. Він весь час тримав її про запас, відганяв від себе до тієї хвилини, коли вже не буде іншої ради. З чисто чоловічого інстинкту самоохорони він жертвував себе останнього.

Але чи не глузуватимуть із нього товариші, як із Кривого Юна, чи не казатимуть, що він у жінки під пантофлею, коли він не приноситиме з собою горілки? Ще, бува, почнуть дражнити «непийлом». Ну то й що! Буде він тим журитися! Та, либонь, вони нічого й не скажуть. Хай-но тільки спробують!

Чвертка щодня — це півтора літра за тиждень, на п’ятдесят ере. Стане на всі тиражі, навіть якщо він купить не восьмину, а чверть квитка. А якби ще задля певності брати хлопця видовбувати гнізда на вибухівку… Хоч ні, пе варто. Надто це важка робота для дитини. Ще встигне нагаруватися коло каміння. Та й не конче воно припікає.

Горілка! Досі Швед називав її делікатнішим словом — «чарчина», але тепер, відмовляючись від неї, відчував потребу сказати так, щоб утвердитися в своїй постанові. Горілка! Дивно, як він міг викинути на неї стільки грошей! А з лотереї буде користь і дружині, й дітям. Йому наче аж нудно стало на думку, скільки він улив у себе тієї гидоти, і він бридливо плюнув на вулицю.

Швед знову спинився, але тільки на те, щоб іншою вулицею вернутися