Місто Страшної Ночі (збірка) [Редьярд Кіплінґ] (fb2) читать постранично, страница - 2

суден, слово «турист» іще не встигло поширитись) і збирав у горах біля Шімли гербарій та колекцію метеликів. Добувся він у ті гори з Дегра-Дуна, а тому в Шімлі ніхто про нього не знає. Він гадав, що, напевне, впав зі скелі, дістаючи якусь папороть на струхлілій деревині, а носії тоді втекли з усім його майном. Тепер він думав, тільки-но трохи зміцніє, поїхати до Шімли: годі вже з нього лазіння по горах.

Одначе видужував він помалу і до Шімли не поспішав. Ліспет не хотіла й слухати порад пастора та його дружини, і та мусила розповісти англійцеві, що в дівчини на мислі. Насміявшись досхочу, він сказав, що це дуже мила й романтична історія, але нічого з неї, мабуть, не вийде, бо в нього є в Англії наречена. Звісно, чогось негожого він собі не дозволить.

Цієї обіцянки англієць дотримав; проте, поки він набирався сили, щоб покинути місію, йому дуже приємно було розмовляти з Ліспет, і гуляти з нею, і казати їй ласкаві слова, й називати її пестливими іменами. Для нього це не важило нічогісінько, а для Ліспет — усе на світі.

Вона була дуже щаслива ті два тижні, бо знайшла кого кохати.

Дикунка від природи, вона зовсім не приховувала своїх почуттів, і англійця те дуже тішило. Коли він нарешті вирядився в дорогу, Ліспет провела його горами аж до Наркунди, пригнічена й нещасна. Пасторова дружина була доброю християнкою й не любила ніяких сцен та скандалів, тож попросила англійця — бо самій Ліспет вона не могла дати раду — збрехати дівчині, що він повернеться й одружиться з нею.

— Самі ж бачите, розумом вона ще дитина і, боюся, в душі поганка, — так сказала пасторова дружина.

Отож усі дванадцять миль дороги на гору англієць, обіймаючи Ліспет за стан, запевняв її, що повернеться й обвінчається з нею; а дівчина вимагала від нього такої обіцянки знов і знов. А попроїдавшися з ним на Наркундському кряжі, стояла й плакала, поки він зник з очей на стежці до Матіяні.

Тоді втерла сльози, спустилась назад до Котґарха й сказала пасторовій дружині:

— Він повернеться й одружиться зі мною. Він тільки поїхав сказати про те вдома.

І пасторова дружина втішала Ліспет та притакувала:

— Авжеж, повернеться.

Минуло два місяці, Ліспет затривожилась, і їй пояснили, що англієць поїхав аж за море, до Англії. Вона знала, де та Англія, бо читала початкові підручники з географії; але, звісно, вирісши між гір. не могла уявити собі, що таке море. В домі була стара дитяча забавка — розрізна карта світу. Ліспет іще малою часто бавилась нею. А тепер розшукала її знов і вечорами складала, тихенько плачучи, та силкувалась уявити, де ж її англієць. Але здогади її були досить кумедні — вона ж нічого не знала про відстані й пароплави. А якби вона й не помилялась, то що з того? Адже англієць зовсім не збирався повертатись та одружуватися з гімалайською дикункою. Він уже ловив метеликів у Ассамі й зовсім забув про неї. Згодом він написав книжку про Схід. Ім’я Ліспет там і не згадувалось.

Як минуло три місяці, Ліспет почала щодня ходити до Наркунди — виглядати на шляху свого англійця. Від того їй ніби легшало, і пасторова дружина, бачачи, що вона повеселішала, думала, що дівчина вже забуває свою «дикунську, вкрай нескромну химеру». Та скоро ті походи перестали допомагати Ліспет, і вона зробилася дуже дратлива. Пасторова дружина вирішила, що це слушний час відкрити дівчині правду, сказати, що англієць пообіцяв їй одружитись, аби тільки її заспокоїти, нічого серйозного він і на думці не мав, а самій Ліспет не слід, негоже навіть думати про шлюб з англійцем, людиною вищої породи; та й, крім того, він уже заручений з білою дівчиною. Ліспет на те відказала, що ніяк не може в це повірити, бо ж він сам сказав, що любить її, та й пасторова дружина власними устами підтвердила, що він повернеться.

— Як же може бути неправдою те, що він і ви сказали? — запитала дівчина.

— Та ж то була тільки відмовка, аби заспокоїти тебе, дитино моя, — відповіла пасторова дружина.

— То ви обоє мені брехали? — вигукнула Ліспет. — І ви, і він?

Пасторова дружина тільки голову схилила й не відказала нічого.

Ліспет теж постояла хвильку мовчки, а тоді побігла геть і хутко повернулась у страшенно брудному вбранні горянок, однак іще без каблучки в носі й без сережок. Волосся в неї вже було заплетене в довгу косу, перевиту чорною ниткою, горянським звичаєм.

— Я вертаюся до свого плем’я, — сказала вона. — Ви вбили Ліспет. Зосталась тільки дочка старої Джаде — дочка паха́рі й рабиня Тарка-Деві^[5]. Усі ви, англійці, брехуни.

Звістка, що Ліспет вертається до материних богів, зовсім приголомшила пасторову дружину, а поки та отямилась, дівчина вже пішла. І більше в місії не показувавсь.

Ліспет так ревно горнулась до своїх брудних одноплемінців, мовби хотіла надолужити згаяне за минулі роки. Незабаром вона віддалась за дроворуба; той жорстоко лупцював її. як заведено в пахарі, і врода її скоро зів’яла.

— Цих дикунів ніколи не