Мазуренко Николай [Николай Михайлович Сухомозский] (pdf) читать постранично, страница - 2

Пятковським, який був тоді ще студентом, я
познайомився у Добролюбова. Пятковський просив роботи, а потім приносив якісь статейки. У
Добролюбова ж я зустрівся з Гайдебуровим, який збирався видавати «Тиждень». Здається, у його
дружини була бібліотека для читання.
Там же, у Добролюбова, я познайомився з Боборикіним...
ХОЧЕ ПОЗНАЙОМИТИСЯ, з листа Л. Самсонова Ф. Добролюбову
Мій хороший знайомий Мазуренко дуже хоче познайомитися с Вами.
СЕЛЯНСЬКЕ ПИТАННЯ, з дисертації П. Рейфмана «Віддзеркалення суспільно-літературної
боротьби на сторінках російської періодики 1860-х років»
Напрям видань будь-якого часу проявляється в першу чергу в їх ставленні до головних питань
епохи. Для Росії 1862-1868 років... одним з найголовніших питань було селянське питання. Воно
займало надзвичайно важливе місце в газетах і журналах різних напрямів.
Видання демократичного табору зуміли показати, що реформа 1861 року зовсім не є рішенням
цього питання. До такої думки постійно повертається «Сучасник», наприклад, в хроніках
«Нашого суспільного життя» Салтикова-Щедріна, в статтях Ю. Г. Жуковського й ін.
Тема кріпацтва, рабства, тяжкого селянського життя постійно зачіпалася в тій або іншій формі
«Сучасником», будучи свідоцтвом того, що, з погляду редакції, в пореформені роки ця тема не
зжила себе, продовжує залишатися злободенною. Вона знаходить широке віддзеркалення і у
відділі «Словесність», в літературних творах, надрукованих в «Сучаснику». У 1863 р. в журналі
опубліковані, наприклад, вірш Некрасова «Жнива», розповідь Салтикова-Щедріна «Миша і Ваня»,
«Біля перевозу» М. Наумова, «Нічліг» Слєпцова, «Нотатки хуторянина» М. Мазуренка,
«Мешканці села Ликова» Комоневського й інші твори, присвячені селянському питанню.
УСЕ ПЕРЕДАВ ГЕРЦЕНУ, з роману О. Іваненко «Марія»
Уранці Ілля Петрович (учитель Дорошенко – авт.) одправив братика Марії Олександрівни
(Вілінської М. О. – авт.) – Митю Вілінського – із знайомим до Києва, до родичів, на вакації, як
умовились раніше з Параскевою Дмитрівною, матір’ю Марії Олександрівни, і в його маленькій
квартирці стало зовсім порожньо.
...Йому було добре, що саме на нього переклала свої обов’язки щодо братика. Це його не
обтяжувало. Коли він влаштується в Чернігові, він переведе і Митю туди, він звик до хлопця, і
вони удвох чекатимуть повернення Маркевичів.
Раптом він почув шелест листя, сильніший ніж від вітру, шурхіт. Хтось стукав гілкою у відчинене
вікно.
– А, це ви, Тедзику (Шуазель Т. – авт.)! Заходьте, я відчиню зараз двері.
– Не турбуйтесь, якщо це вас не шокує, – Тедзик оглянувся і перестрибнув у вікно.
В руках у нього була гілочка бузку, від усього його вигляду віяло енергією, бадьорістю, весною.

– Чом же ви вчора не прийшли на вечірку? – спитав Ілля Петрович.
– Там же зібрались лише педагоги, я не хотів вносити дисонанс, мені хотілося побачитись з вами
наодинці. По-перше, от вам подарунок, – він вийняв з кишені якийсь згорток, – це останні номери
«Дзвона». По-друге, живі привіти від ваших давніх і нових, яких ви ще наочно не знаєте, друзів у
Києві.
– Ну, розповідайте, розповідайте, – враз пожвавішав Ілля Петрович. – Сідайте, беріть цигарку і
розповідайте. Чай питимете?
– Потім. До вас ще хлопці прийдуть, тоді, Я хочу вам розповісти, поки нікого нема. Звичайно, ви
знаєте, як «неспокійно в Датському королівстві», і вже перестають потроху вірити обіцянкам
реформ. Пирогов, наш попечитель, дай боже йому здоров’я і довгі роки в Києві, недарма каже:
«Університети, студенти – це барометри суспільства». Так от, після торішньої харківської історії
багатьох перевели до Києва, і головне, взимку приїхали перші заводіяки Митрофан Муравський,
Яків Бекман, Сашко Тищинський, Павло Завадський. Що за хлопці! Коли б ви побачили їх! Наше
життя стало зовсім іншим. Муравський привіз журнал харківських студентів «Вільне слово» – там
докладний опис квітневих подій у Харкові.
– А у вас нема цього журналу?
– На жаль, ні. Та про ці події я розповім разом і хлопцям, коли прийдуть. А читали ми самі,
уявляєте у кого? У професора Павлова. Ще багато цікавого, привіз нам Микола Мазуренко з
Дрездена. Оте, що прочитаєте в «Дзвоні» і в «Голосах з Росії» про наші події, Мазуренко передав
Герцену. Іскандер про все поінформований. Харківський студент Богомолов був навіть у Лондоні і
сам на власні очі бачив Іскандера, говорив із ним. Він, Богомолов, розповідав нам: Іскандер
покладає особливі надії на Україну, на молодь, на нас, студентів. Ви розумієте це, Ілля Петровичу?