Колбаса соломкой [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 4

Через деякий час жінки уже були біля хати, де по домовленості їх чекала ворожка (протовпитися всередину годі було й думати, так що добре, що кума все передбачила).

Нашвидкоруч розпитавши про горе, яке привело до неї Настю,

Та ствердно захитала головою і повела жінок до тину. Нахилилася, витягла патічок, на кінці якого теліпався не то амулет, не то вузлик.

- Ось, - простягла його Насті. Як тільки зайде сонце насипай порошок у склянку, змішуй з горілкою – і частуй чоловіка. Як рукою зніме: ліки виготовлені із хряща рудої собаки – а це проти алкоголю найстрашніша сила. З тебе 30 гривень.

За тином щось тріснуло, і ворожка принизила голос: ще хтось ненароком почує таємницю.

Відгостювали. Вдома Настя ледь дочекалася, поки стемніє. Зрихтувавши вечерю, покликала благовірного. Степан був неймовірно здивований. Побачивши на столі склянку з самогоном. Але не розгубився, хильнув аж булькнуло.

Настя завмерла: чи ж відразу допомагатиме, чи пізніше?

Раптом Степан випустив із рук огірка, яким закушував, пильно, немов не впізнаючи, глянув на дружину, і…

- Гав, гав! – залився, мов собака. І застрибав на чотирьох по долівці. Очі стали якимось жахними, погляд блукав у просторі.

- Божечко, що ж я наробила, дурепа! – зойкнула Настя. - Хай би він краще горілку пив, ніж отаке витинати проти ночі!

А Степан, розігнавшись, узяв та й вхопив її зубами за литку. Налякана жінка мерщій подалася за фельдшером.

… Повернулися десь за півгодини. Відкрила двері і остовпіла. Степан, ніби це не він тільки-но гарцював по хаті на чотирьох, сидів усміхнений за столом і …допивав пляшку.

- Цей тост, - язиком, що добряче заплітався, промовив Степан, - я проголошую на честь ворожки!

Настя зрозуміла: за плотом у сусідньому селі був не хто-небудь, а її всюдисущий благовірний, котрий чув усю розмову.

Про цю історію, крім діючих осіб, в селі ніхто нічого не знає. Настя умовила фельдшера – свою племінницю нікому про таку халепу не розповідати. Але Степан не витримав і через кілька років переповів історію автору цих рядків. Звичайно, по секрету.

І не сумнівайтеся, під хорошу чарчину.

ІСТОРІЯ ШОСТА. Волохатий сом

Ризикуючи накликати на себе гнів віруючих, від правди відступати не буду: що було – те було. Та й з пісні, як відомо, слів не викинеш. Отож, дійові особи нашої історії – служителі культу, яким, виявляється, ніщо людське не чуже.

Зібралися якось декілька пасторів порибалити: дуже вже добро на зрошувальних каналах клювали молоді соми. Заздалегідь подбали про необхідні в такій ситуації причандали, приготували

фірмову наживку – шматки жилавого м‘яса. Як водиться, не забули святі отці і про чудодійну рідину для внутрішнього вжитку – кагору. Прихопили його (прошу правовірних християн не обурюватися!) – порядну кількість, адже рибалити передбачалося цілу ніч.

Прибули на канал, напнули намета, запасли сушняку для багаття, наладнали спінінги. Закинули, а самі розташувалися поруч – свята справа! - підвечеряти.

Не зчулися, як стемніло. Келих за келихом під чоловічу розмову тамували спрагу кагором. У торбі ворушився уже з десяток соменят. Час від часу клювало, і тоді господар спінінга зривався з місця, щоб під схвально-підбадьорливий гомін витягнути вимріяну здобич. Чіпляв нову наживку і, розмахнувшись, закидав її подалі у воду. Процедура ця повторювалася з спокусливою регулярністю, що обіцяло більш ніж щедрий улов.

Десь уже далеко за опівночі в черговий раз клюнуло. Власник рибацького пристрою вхопився за вудлище, спробував трохи підмотати котушку. Не тут то було. Спротив зустрів відчайдушний. Незабаром вимушений був кликати на поміч соратників.

А темрява на той час насунула, хоч око виколи. Видко було лише у невеличкому колі навкруг вогнища. З горем навпіл гуртом підтягли здобич майже до берега. Однак вона в котре шарпнулася з такою силою, що вудлище, хоч і тримали вдвох, ледь не випустили. І тут почувся тремтячий баритон третього батюшки:

- В-ви бачили?

- Що?

- Сом- то весь у шерсті.

- Не може бути!

- Побий мене боже! – перехрестився зляканий рибалка.

- А може даються взнаки пари кагору? – пустив гедзя майбутній господар восьмого чуда світу – волохатої рибини.

- Не жартуйте, панотче! Не інакше, бал тут править сатана.

Поки продовжувалася суперечка, улов знову підвели до берега. І знову, вдаривши з усієї сили по воді, він пішов на глибину. Але тепер уже всі троє побачили страшну примару, а не сома.

-Може то видра чи бобер? – подав голос один з компанії.

- А кат його знає! Однак ми цього приблуду будь що витягнемо.

Через десяток хвилин напруженої боротьби “хто – кого” на берег ліг очманілий і геть знесилений …собака. Рибалки