Гетьмани Правобережної України в історії Центрально-Східної Європи (1663–1713) [Тарас Васильович Чухліб] (fb2) читать постранично, страница - 126

належить і Україна.

(обратно)

2

Самійло Фридрикевич був полковником одного з козацьких реєстрових полісів ще перед 1648 р. На початку 60-х років обіймав посаду полковника Білоцерківського полісу. Після смерті С. Фридрикевича на його вдові оженився І. Мазепа (Лазаревский А. Очерки, заметки и документа по истории Малороссии. — Т. 5. — К., 1899. — С. 16; Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя та політичної діяльності. — Нью-Йорк, 1985. — С. 50).

(обратно)

3

У «Жалісному слові», поданому під час сейму 1666 р. до короля і складеному після Ченстовської битви (4.ІХ.1665 р.), були такі слова: «А czemuś puścić chcesz Oparu Rozbójnika? Bo przyrzekł na dworową wiareś, że kozackie przywieść ma supamenty mnogie».

(обратно)

4

Згадка про «підданство» гетьмана у цьому листі не означала встановлення фактичних відносин підданства, а була лише традиційним проявом політики турецьких урядовців, які оголошували підданими всіх, хто звертався до султана по допомогу.

(обратно)

5

Восени на р. Цибульник П. Дорошенко присягнув трьом кримським султанам, «що йому бути з ханом у дружбі, а цесарю турському в підданстві» (Акты ЮЗР. — Т. VI. — С. 177). Ґрунтовніше про це див.: Крикун М. Корсунська козацька рада 1669 року // ЗНТШ. — Т. 238. — Львів, 1999. — С. 117–148. А на першу згадку про П. Дорошенка як підданого султана натрапляємо в листі великого візира Порти Кьопрюлю-заде Фізіля Агмеда-паші за квітень 1666 р. Зважаючи на довговічну османську традицію поділяти іноземний світ на підданих собі і тих, з ким імперія перебувала у стані війни, турецькі урядовці (а за ними й деякі історики) віднесли Україну до стану підданих Османській імперії держав і стали трактувати гетьмана П. Дорошенка як підданого султана вже з 1666 р. Хоча з боку Українського гетьманату фактично це було визнано лише в 1669 р.

(обратно)

6

П. Суховієнку в народі дали ще прізвисько «Удовиченко».

(обратно)

7

Під час перебування у молдавському м. Ясси Я. Гнінський в червні 1677 р. також згадував: «Гарні два монастирі над містом нещодавно господарем… Дукою збудовані» (Źródła do poselstwa Jana Gninskiego… — S. 13).

(обратно)

8

Він оголошувався росіянам В. Тяпкіну, Н. Зотову та українцю С. Раковичу ще в січні 1681 р.

(обратно)

9

Так, наприклад, у 1672 р., після втрати Молдавського князівства, Ю. Дука заплатив сілістрійському баші (представнику султана у цьому регіоні) 500 торбинок левів, а також дозволив вибрати півтисячі душ ясиру і в результаті цього став господарем Волоського князівства.

(обратно)

10

На жаль, окрім інформації Й. Некульчі, нам не вдалося розшукати джерела, які б подавали більше відомостей про склад, командування та діяльність цих українських полків. Про участь українського козацтва у битві під Віднем та післявіденських операціях армії Речі Посполитої див. нашу статтю: Чи брали участь українські козаки в битві під Віднем 1683 р. // Українська козацька держава… — Вип. 6. — Черкаси, 1997 — С. 78–94.

(обратно)

11

Шимон Петричейку (рум. — Petriceicu) походив з родини дрібних молдавських бояр. Обіймав посаду великого ключара Молдавського князівства. У 1672 р. був призначений Мегмедом IV господарем Молдавії після детронізації Ю. Дуки. Після Хотинської битви 1673 р. перейшов на бік Яна III Собеського і з того часу боровся за відвоювання молдавських земель в Османської імперії та господарську владу під протекторатом Речі Посполитої.

(обратно)

12

Дружина Ю. Дуки у 1684 р. прохала протекції вже у гетьмана С. Куницького.

(обратно)

13

Дружина Куницького після вбивства її чоловіка козаками навесні 1684 р. втекла до Польщі, але влітку того ж року повернулася на Правобережну Україну і вимагала у гетьмана А. Могили повернути їй кілька тисяч овець та кількасот волів, а також відшкодувати інші матеріальні збитки.

(обратно)

14

До гарнізону м. Нямц входив козацький підрозділ — у березні 1692 р. козаки А. Головко та А. Іванов привезли до Варшави відомості від місцевого коменданта.

(обратно)