Бабин Яр: реанімація голокосту і приватизація України [Григорій Мусієнко] (fb2) читать постранично, страница - 3

Шевченком, торкатися не будемо, бо вона потребує окремого аналізу. Українці — нація хліборобська, залюблена в безмежні лани і поля. Яри їм не до вподоби тим, що руйнують родючі землі і завдають великих збитків. Тим часом жиди, як винахідливе плем’я, зуміло з ярів отримати нечувано великий зиск, хоч він і замішаний на крові українців. Однак це їм не заважає щороку наприкінці вересня, особливо в ювілейні дати, збиратися з усіх країн світу до Бабиного Яру, аби вшанувати пам’ять жертв так званої катастрофи європейського жидівства. Незрідка це збігається і з Рош Гашаною — жидівським новим роком, що дає змогу відбути свято в добірному товаристві і вирішити там такі-сякі «дрібні питання» життя світового жидівства. Умови для цього тут найсприятливіші. Адже в цих заходах майже завжди беруть участь президенти України, прем’єр-міністри і голови Верховної Ради зі свічками в руках і ярмулках-кипах на головах. Дійство відбувається, як у Єрусалимі біля Стіни плачу. От тільки незрозуміло, кого оплакує у Бабиному Яру владна верхівка України. Можливо, українські жертви терору жидо-більшовицького ЧК, ГПУ-ОГПУ, НКВД-НКГБ, денікінської контррозвідки, голодоморів 1932—1933 рр., 650 тисяч військовополонених Червоної армії — жертв бездарності радянських полководців, які загинули від рук німецьких окупантів, чи, може, тих нещасних людей, яких поглинула лавина мулу під час куренівської катастрофи 13 березня 1961 року, чи врешті лише жидів. Схоже, саме останніх, бо всі апологети голокосту, включно з українськими, одностайно проголошують: Бабин Яр — місце найжахливішої трагедії жидів ХХ століття. Такої думки дотримується, наприклад, відомий український поет, громадський і політичний діяч, народний депутат СРСР і України, дипломат, член жидівської ради України, голова Україн-ської всесвітньої координаційної ради, Герой України, лауреат Національної премії імені Шевченка Дмитро Павличко. Незадовго до проголошення Незалежності України 1991 року він опублікував поему «Реквієм Бабин Яр». В авторській передмові сказано: «… у Бабиному Яру почалася жахітлива, може, найстрашніша у світі акція — знищення євреїв Києва фашистськими варварами… Совість наша кричить і все єство бунтується на одну лише згадку про Бабин Яр. Україна повинна відзначити печальний ювілей Бабиного Яру. Світ повинен приїхати до нас і разом з нами схилитися над святими похованнями. Світ повинен згадати трагедію єврейського народу України».

За рік перед цим той самий жидівський патріот виголосив публічно у Жовтневому палаці — катівні НКВД — схожу промову-реквієм про жидівську трагедію в Бабиному Яру, але жодним словом не прохопився про злочини жидо-більшовицьких катів, які жорстоко знищили у підземеллі цього палацу сотні тисяч українців, і не запропонував «схилитися над святими похованнями». Можна ще згадати й інших «героїчних» побратимів Павличка по перу й «українських» партіях, які підхопили його заклики впасти навколішки перед жидами.

Однак не всі поділяють екстаз Павличка та його кліру. Американський місячник «Барнс Рев’ю» у липні 1996 р. опублікував дві статі — «Забутий голокост України» (про голод 1932—1933 рр.) і «Що сталося у Бабиному Яру? Факт чи міф». У коментарі до них читаємо: «Пам’ять про масакру  (різню. — Г. М.)  жидів у Бабиному Яру є болючою для всіх політиків, однак є докази, що її ніколи не було». Можна погоджуватися чи заперечувати це, бо автори і редакція мають право висловлювати власні думки, проте неупереджений дослідник має завважити всі аргументи — і ревізіоністів (тих, хто вважає, що голокосту не було), і екстерміністів (ті, що стверджують — голокост був).

У полеміці з проблем Бабиного Яру брав участь колишній представник України в ООН, а пізніше міністр закордонних справ Геннадій Удовенко. Він опублікував у газеті «Вашингтон таймс» (5.09.1991 р.) статтю про Бабин Яр, де стверджував: у перший місяць окупації Києва «німці вбили близько 50 000 жидів, переважно дітей»! Із цим не погодився, як пише український тижневик «Свобода» у США, Михайло Никифорук, голова Комітету дослідження Бабиного Яру. Він нагадав що «перед приходом німців до Києва з міста було евакуйовано 150 000 жидів, і сумнівно, що вони не забрали своїх дітей із собою». Роздмухуванню вогню голокосту у Бабиному Яру дуже прислужилися відомі прислужники жидо-більшовицького режиму в Москві — Ілля Еренбург, Василій Гроссман, Євгеній Євтушенко, Борис Полєвой, Анатолій Кузнєцов, а в Україні — Віталій Коротич, Іван Дзюба, Мирослав Попович, Юрій Щербак та багато інших. За це вони дістали відповідні винагороди, почесті та привілеї. Не варто аналізувати ставлення до проблеми знищення жидів у Бабиному Яру жидівських громадських організацій в Україні. Тут домінує беззастрежена апологетика. Що ж до Ізраїлю, то там значно складніше.

Наприклад, в авторитетному видавництві «Брейт Лохамей хагетот» у Тель-Авіві 1993 року було видано книжку «Катастрофа (ШОА) і рух опору», де у розділі «Остаточне вирішення жидівського питання» серед