Танцівниця з Ідзу [Ясунарі Кавабата] (fb2) читать постранично, страница - 2
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (9) »
II
З тунелю стрімко вниз збігала дорога, з одного боку захищена від провалля побіленим кам’яним парапетом. В глибині цієї панорами, схожої на макет, маячіли постаті мандрівних артистів. За якихось шість тьо я наздогнав їх. Але відразу не наважився сповільнити кроки і з удавано байдужим виглядом проминув жіночий гурт. Парубок, що йшов трохи попереду, побачивши мене, зупинився. — Ви, бачу, прудко ходите… Добре, що хоч дощ перестав. Я радо приєднався до нього, а він почав розпитувати мене про се про те. Помітивши, що ми жваво розмовляємо, жінки наддали ходи й наздогнали нас. Парубок ніс лозяний кошик, літня жінка — цуценя. Старша дівчина несла щось зав’язане у барвистій хустці, а середульша — невеличкий кошичок. У танцівниці за плечима висів барабан. Тепер і літня жінка зрідка перекидалася зі мною словом-другим. — Цей хлопець — студент… — прошепотіла старша дівчина танцівниці. Я оглянувся, а вона, усміхаючись, провадила далі: — Правда? Я відразу здогадалась… Бо у нас на острові часто бувають студенти. Я довідався, що мої супутники постійно живуть у порту Хабу на острові Осіма. З настанням весни вони покинули рідну домівку й пустилися в мандри. Скоро почнуться холоди, а до зими вони ще не готові, тож, мовляв, побудуть днів десять у Сімоді й після відвідин готелів на гарячих джерелах в Іто повернуться додому. Згадка про острів Осіма викликала в мене піднесений настрій, і я знову замилувався старовинною зачіскою танцівниці. — Адже таки багато студентів приїжджає до нас купатися? — звернулась танцівниця до своєї супутниці. — Влітку, мабуть? — Я обернувся, а танцівниця розгублено й тихо проказала: — Бувають і взимку… — Взимку? Дівчина поглянула на свою супутницю і всміхнулася. — А хіба взимку можна купатися? — перепитав я. Вона зашарілася, а тоді поважно кивнула головою. — Ото скаже!.. — Літня жінка засміялася. До Югано було якихось три рі. Дорога полого спускалася вздовж річки Кавадзугава. Одразу за перевалом гори й небо прибрали трохи іншого забарвлення — такими вони бувають тільки на півдні. Отак, за розмовою, я подружився з парубком, тож коли за невеличкими сільцями Огінорі й Насімото на узгір’ї завидніли солом’яні стріхи Югано, я не витримав і сказав, що хотів би піти з ними аж до Сімоди. Парубок зрадів. Перед нічліжним домом, коли літня жінка вже хотіла прощатися зі мною, він промовив: — Панич хотів би залишитися з нами. — Що ж, нехай залишається. Супутник у дорозі — що співчуття в житті. Хоч ми люди й неосвічені, та розвіяти нудьгу завжди зуміємо. Заходьте, трохи перепочинете, — люб’язно припросила жінка. Дівчата скинули на мене очима. Їхні сором’язні погляди наче підбадьорювали мене. Разом з усіма я піднявся на другий поверх. Кімната була вбога: мата з рисової соломи й фусума попротирані, брудні. Танцівниця принесла чаю. Підступивши до мене, вона зашарілася, руки в неї затремтіли. Щоб ненароком не впустити чашок, вона швидко поставила дерев’яний піднос на мату, але чай трохи розхлюпала. Мене здивувало її збентеження. — Куди це годиться! Така мала, а вже задивляється… — Літня жінка насупилась і кинула дівчині рушника. Та взялась незграбно витирати- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (9) »
Последние комментарии
1 час 53 минут назад
4 часов 26 минут назад
4 часов 55 минут назад
5 часов 1 минута назад
6 часов 37 минут назад
8 часов 4 минут назад