Первый признак псевдонаучного бреда на физмат темы - отсутствие формул (или наличие тривиальных, на уровне школьной арифметики) - имеется :)
Отсутствие ссылок на чужие работы - тоже.
Да эти все формальные критерии и ни к чему, и так видно, что автор в физике остановился на уровне учебника 6-7 класса. Даже на советскую "Детскую энциклопедию" не тянет.
Чего их всех так тянет именно в физику? писали б что-то юридически-экономическое
подробнее ...
:)
Впрочем, глядя на то, что творят власть имущие, там слишком жесткая конкуренция бредологов...
От его ГГ и писанины блевать хочется. Сам ГГ себя считает себя ниже плинтуса. ГГ - инвалид со скверным характером, стонущим и обвиняющий всех по любому поводу, труслив, любит подхалимничать и бить в спину. Его подобрали, привели в стаб и практически был на содержании. При нападений тварей на стаб, стал убивать охранников и знахаря. Оправдывает свои действия запущенным видом других, при этом точно так же не следит за собой и спит на
подробнее ...
тряпках. Все кругом люди примитивные и недалёкие с быдлячами замашками по мнению автора и ГГ, хотя в зеркале можно увидеть ещё худшего типа, оправдывающего свои убийства. При этом идёт трёп, обливающих всех грязью, хотя сам ГГ по уши в говне и просто таким образом оправдывает своё ещё более гнусное поведение. ГГ уже не инвалид в тихушку тренируется и всё равно претворяет инвалидом, пресмыкается и делает подношение, что бы не выходить из стаба. Читать дальше просто противно.
Слог хороший, но действие ГГ на уровне детсада. ГГ -дурак дураком. Его квартиру ограбили, впустил явно преступников, сестру явно украли.
О преступниках явившихся под видом полиции не сообщает. Соглашается с полицией не писать заявление о пропаже сестры. Что есть запрет писать заявление ранее 3 дней? Мало ли, что кто-то не хочет работать, надо входить в их интерес? Есть прокуратура и т.д., что может заставить не желающих работать. Сестра не
подробнее ...
пришла домой и ГГ отправляется в общественную библиотеку, пялясь на баб. Если ГГ и думает, то головкой ниже пояса. Писатель с наслаждением описывает смену реакции на золотую карту аристо. Диалоги туповатые, на уровне ребёнка и аналогичным поведением. История драки в школе с кастетами и войнами не реально глупая. Обычно такие тупые деологи с полицией, когда один сознаётся в навете оканчивается реальным сроком. Когда в руки ГГ попали вымогатели с видео сестры, действия ГГ стали напоминать дешевый спектакль. Мне данный текст не понравился, сказочно глупый.
відповідаю я, — іншого в нас немає. В тім-то й наше лихо. Це був останній. Гібралтарська скеля.
— За скільки ж ти його продав? — не витримує Ґеорґ.
Генрих потягується.
— За три чверті мільйона — без напису, без огорожі й перевозу. За все це вони ще доплатять.
— О боже! — вигукуємо ми з Ґеорґом в один голос.
Генрих кидає на нас погляд, повний зневаги. Такий вираз часом буває в дохлої риби.
— Це була важка боротьба, — пояснює він і чомусь знов надягає капелюха.
— Краще, якби ви були зазнали в ній поразки, — кажу я.
— Шо? _
— Якби зазнали поразки. В тій боротьбі.
— Що? — роздратовано перепитує Генрих. Я завжди збиваю його з пантелику.
— Він хоче сказати, що краще б ти не продавав його, — пояснює Ґеорґ.
— Що? Що все це має означати? Хай йому чорт! Мучся з ранку до вечора, продавай якнайкраще, а тут тобі ще й дорікають… їдьте самі на село та й спробуйте…
— Генриху, — лагідно перебиває його Ґеорґ, — ми знаємо, що ти себе не шкодуєш за роботою. Але ж ми живемо в такий час, коли чим більше продаєш, тим біднішаєш. Уже кілька років у нас інфляція. Від самої війни, Генриху. Цього року інфляція набрала темпів скоротеч-них сухот. Ось чому цифри зараз нічого не значать.
— Я й сам це знаю. Я не ідіот.
Нам нічого відповісти на це. Тільки ідіоти завжди таке твердять. А їм перечити — безглуздо. Я знаю це зі своїх недільних відвідин будинку для божевільних.
Генрих витягає блокнот.
— Ми купили цей надгробок за п’ятдесят тисяч. Як тобі здається, три чверті мільйона — не пристойний зиск?
Генрих знов купається в хвилях сарказму. Він гадає, що повинен при мені завжди вдаватися до нього, тому що я колись був учителем. Це було зразу після війни. Я працював у глухому селі дев’ять місяців, поки не втік, переслідуваний зимовою самотністю, що, як злий собака, хапала мене за п’яти.
— Був би ще більший зиск, коли б замість чудового хреста продати отой проклятий обеліск, що стовбичить перед вікном, — не витримую я. — Кажуть, що ваш покійний батько шістдесят років тому, коли засновував фірму, купив його ще дешевше — за якихось там п’ятдесят марок.
— Обеліск? При чому тут обеліск? Його ніхто не купить. Це знає навіть мала дитина.
— Саме тому його й не шкода було б, — пояснюю я, — а хреста жаль. За інший такий тепер нам доведеться заплатити великі гроші.
Генрих тільки сопе. У нього в носі поліпи, і тому йому завжди важко дихати.
— Ви, може, хочете сказати, що цей хрест зараз нам коштував би три чверті мільйона?
— Про це ми скоро дізнаємось, — каже Ґеорґ Кроль. — Завтра тут буде Ризенфельд. Нам треба зробити нове замовлення Оденвальд-ському гранітному заводові, бо на складі вже мало товару.
— У нас є ще обеліск, — лукаво зауважую я.
— Чому ви не продасте його самі? — спалахує Генрих. — Значить, завтра приїздить сюди Ризенфельд? Гаразд, у такому разі я залишусь тут і сам поговорю з ним. Побачимо, які тепер ціни!
Ми з Ґеорґом перезираємось. Ми знаєм, що Генриха треба тримати від Ризенфельда якнайдалі, навіть коли б довелось напоїти його чи підлити йому в кухоль із пивом касторки. Чесний старомодний комерсант нагнав би на Ризенфельда смертельну нудьгу своїми воєнними спогадами і розповідями про добрі часи, коли ще гроші були грошима, а вірність — душею честі, як влучнр сказав наш любий фельдмаршал. Генрих дуже високої думки про такі банальності. А Ризенфельд — ні. Для нього вірність — це те, чого треба вимагати від інших, коли їм це не вигідно, і від себе самого, коли тобі з цього є якийсь зиск.
— Ціни міняються щодня, — каже Ґеорґ. — Про це нічого й говорити.
— Он як? То ти, може, вважаєш, що я продав задешево?
— Побачимо. Ти привіз гроші?
Генрих витріщує на Ґеорґа очі.
— Гроші? Що ви ще вигадаєте? Як я міг привезти гроші, коли товар ще не доставлено? Це ж неможливо!
— Нічого неможливого тут немає, — заперечую я. — Навпаки, тепер тільки так і роблять. Це зветься платнею наперед.
— Платня наперед! — Генрих презирливо морщить свого товстого носа. — Що ви, класний наставнику, розумієте в цьому? Як можна в нашому ділі вимагати наперед платню від засмучених родичів покійника, коли на могилі ще не зів’яли вінки? Правити гроші, коли товар навіть не доставлено?
— Звичайно. А коли ж іще? Люди тоді змучені, і з них легше взяти гроші.
— Змучені? Дуже багато ви розумієте! Тоді вони твердіші за крицю! Після всіх витрат на лікаря, на труну, на священика, на могилу, на квіти, на поминки — та вам не дадуть наперед і десяти тисяч, чоловіче! Людям треба спочатку трохи відійти. І перш ніж платити за товар, їм треба побачити його на кладовищі, а не в каталозі, хай навіть ви власноручно намалюєте ті надгробки китайською тушшю і справжнім сусальним золотом, яким роблять на пам’ятниках написи, та ще й додасте кілька зображень засмучених родичів.
Знову закид на мою адресу. Та я не звертаю на нього уваги. Це правда, я не тільки малюю надмогильні пам’ятники для нашого каталога
Последние комментарии
13 часов 12 минут назад
21 часов 11 минут назад
1 день 11 часов назад
1 день 15 часов назад
1 день 16 часов назад
1 день 16 часов назад