Vita Nostra [Марина та Сергій Дяченки] (fb2) читать постранично, страница - 2

нічого не віддзеркалювали. І все-таки Сашка спіймала його погляд.

Їй зробилося неприємно.

Сашка відвернулась і, не зважаючи більше на дивного чоловіка, увійшла до під’їзду, пропахлого поколіннями котів, збігла на другий поверх і подзвонила в чорні дерматинові двері з бляшаним номером «двадцять п’ять».

* * *

Щоранку вони прокидалися о четвертій, коли сусіди, пара молодят, поверталися з дискотеки. Ті довго вешталися коридором, пили чай, рипіли ліжком і нарешті втихали. Тоді Сашка з мамою засинали знову й наступного разу прокидалися о пів на восьму.

Сашка заварювала розчинну каву, вони з мамою випивали по чашечці (кухня повна була брудного посуду, молоді сусіди завжди дуже вибачалися за безлад, однак тарілок все одно не мили) і йшли на пляж. Дорогою купували йогурт у стаканчиках або теплу кукурудзу, щедро посипану кристаликами солі, а коли й пиріжки з повидлом. Брали напрокат один пластиковий шезлонг, розстеляли на ньому рушник і бігли купатися, спотикаючись на крупній гальці. Хлюпалися, пірнали й не виходили з води по півгодини, а то й по годині.

Наступного дня Сашка «підгоріла», й мама мазала їй на ніч плечі кефіром. Четвертого дня поїхали на морську прогулянку, але море було неспокійне, обох трішки нудило. На п’ятий день розігрався майже справжній шторм, пляжем ліниво походжали напівголі засмаглі рятувальники й повідомляли в мегафон, що «купатись не лізь, алігаторів тьма», як переосмислила їхні заяви мама. Сашка гралася з хвилею і одного разу отримала, доволі відчутно, каменюкою по нозі. Залишився синець.

Вечорами по всьому селищу гриміли дискотеки. Групки хлопців і дівчисьок, озброєних сигаретами, стояли побіля ларків, кас, навколо старих чавунних лав і вели світське життя, властиве молодим ссавцям. Сашка іноді ловила на собі оцінюючі погляди. Їй неприємні були ці хлопці з їхніми нахабними нафарбованими подругами, і водночас шкребли на душі непрохані кішки: в шістнадцять років відпочивати, як маленькій, із мамою нормальній дівчині соромно. Сашці хотілося б стояти ось так, спираючись на лаву, в центрі гомінкої компанії, сміятися разом з усіма, або сидіти в кафе й потягувати джин-колу з баночки, чи грати у волейбол на майданчику, вкритому розтрісканим, ніби слоняча шкіра, сірим асфальтом. Але вона проходила повз них — вдавала, що квапиться у своїх, куди цікавіших справах, і гаяла вечори, гуляючи з мамою парком та набережною, розглядаючи картини незчисленних пляжних художників, прицінюючись до полірованих мушель і глиняних свічників, займаючись загалом анітрохи не нудними й милими серцю справами. Але вибухи сміху, що долинали від компаній, іноді змушували її зітхати.

Шторм ущух. Каламуть осіла, море знову стало прозорим, і Сашка спіймала краба — крихітного, мов павучок. Спіймала й одразу відпустила. Половина часу, відведеного на відпочинок, пролетіла не знати як — здавалося б, щойно приїхали, а вже за вісім днів їхати назад…

Чоловік у синій кепці зустрівся їй на базарі. Сашка йшла собі, прицінювалася до вишень, та коли обігнула торговий ряд, раптом побачила його в юрбі. Він стояв віддалік, втупивши в Сашку темні окуляри, крізь які не проходив жоден промінець. І все-таки вона була впевнена, що він дивиться на неї, тільки на неї.

Сашка розвернулася й рушила до виходу. Зрештою, вишні можна купити на розі — там хоч і дорожчі, але не набагато. Помахуючи поліетиленовим пакетом, вона вийшла на Вулицю до Моря й рушила вгору, до своєї п’ятиповерхівки, намагаючись якомога довше залишатися в затінку акацій і лип.

Пройшла півкварталу, озирнулася. Чоловік у темному джинсовому костюмі простував за нею.

Сашка чомусь була впевнена, що він залишився на базарі. Існувала ще, звісно, ймовірність, що цьому чоловікові з нею просто по дорозі, але здавалася зовсім несерйозною. Дивлячись у чорні непрозорі скельця окулярів, Сашка відчула раптом панічний страх.

Довкруж повно було відпочивальників і пляжників. Діти так само обливалися розталим морозивом, ятки так само торгували жуйкою, пивом і овочами. З неба пекло пообіднє сонце, а Сашці зробилося холодно до інею в животі. Не відаючи навіть, звідки той страх і чому вона так боїться темного чоловіка, Сашка рвонула вулицею вгору — тільки босоніжки застукотіли, а перехожі сахнулися з дороги.

Задихаючись і не сміючи озирнутися, вона вбігла у двір з «павичевими» деревами. Заскочила до під’їзду і подзвонила. Мама довго не відчиняла, внизу ляснула стулка, почулися кроки сходами…

Мама нарешті відчинила. Сашка вскочила в квартиру, мало не збивши її з ніг. Грюкнула дверима й замкнула на замок.

— Ти що?!

Сашка припала до вічка. Перекручена, мов у кривому дзеркалі, з’явилася сусідка з кульком аличі, проминула другий поверх, посунула вище, на третій…

Сашка відсапалася.

— Що сталося? — з тривогою запитала мама.

— Та так. — Їй було соромно. — Причепився тут один…

— Хто?!

Сашка взялася пояснювати. Історія з темним чоловіком, переказана