Vita Nostra [Марина та Сергій Дяченки] (fb2) читать постранично, страница - 154


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Коли повернеться? Чи повернеться взагалі?!

Тихо зарипів паркет під босою ногою.

— Хто… хто тут? Хто це?!

Крок. Ще крок. Жінка сидить на ліжку. Дивиться в темряву. Здригаються плечі під тонким махровим халатом.

— Це я.

— Сашка?!

— Я поки ще не зовсім повернулася. Я тобі наснюся.

— Сашенько…

— Мамо, я повинна тобі сказати одну важливу й таємну річ. Я люблю тебе. Завжди любила й завжди любитиму. Послухай! Я тебе люблю…

Дитина глибоко зітхнула й задихала рівніше.

* * *
Уранці, коли чоловік повернувся й відімкнув двері своїм ключем, вони спали обійнявшись — маля, мокре від поту, але з матовим прохолодним лобиком. І жінка, змарніла, поблідла, з кволою посмішкою на губах.

* * *
Темрява.

«На початку було Слово».

Повільне обертання.

«І світло в пітьмі пломеніє, і пітьма не скорила його».

Світний пил звивається в пласку срібну спіраль із двома м’якими рукавами.

— Не бійся.