Первый признак псевдонаучного бреда на физмат темы - отсутствие формул (или наличие тривиальных, на уровне школьной арифметики) - имеется :)
Отсутствие ссылок на чужие работы - тоже.
Да эти все формальные критерии и ни к чему, и так видно, что автор в физике остановился на уровне учебника 6-7 класса. Даже на советскую "Детскую энциклопедию" не тянет.
Чего их всех так тянет именно в физику? писали б что-то юридически-экономическое
подробнее ...
:)
Впрочем, глядя на то, что творят власть имущие, там слишком жесткая конкуренция бредологов...
От его ГГ и писанины блевать хочется. Сам ГГ себя считает себя ниже плинтуса. ГГ - инвалид со скверным характером, стонущим и обвиняющий всех по любому поводу, труслив, любит подхалимничать и бить в спину. Его подобрали, привели в стаб и практически был на содержании. При нападений тварей на стаб, стал убивать охранников и знахаря. Оправдывает свои действия запущенным видом других, при этом точно так же не следит за собой и спит на
подробнее ...
тряпках. Все кругом люди примитивные и недалёкие с быдлячами замашками по мнению автора и ГГ, хотя в зеркале можно увидеть ещё худшего типа, оправдывающего свои убийства. При этом идёт трёп, обливающих всех грязью, хотя сам ГГ по уши в говне и просто таким образом оправдывает своё ещё более гнусное поведение. ГГ уже не инвалид в тихушку тренируется и всё равно претворяет инвалидом, пресмыкается и делает подношение, что бы не выходить из стаба. Читать дальше просто противно.
Віктор бував на «живому» концерті співака й тепер, як і завжди, коли слухав пісню, та картина одразу поставала перед очима. Публіка ревіла, спалюючи під темним київським небом бенгальські вогні та свічки. Здавалося, не лише Майдан — весь Київ впадав у божевільний екстаз від голосу Тараса Леми.
Віктор нарешті запалив цигарку й заплющив очі. Відбувалося щось дивне. На митниці, де все «схоплено», де його знає кожен собака, де ніколи нічого… Звідки взявся цей вусатий хрін? Чого вони домагаються? Куди поділися знайомі хлопці?
І найголовніше… А якщо усе-таки знайдуть? Що тоді?
Тоді він, звісно, не потрапить у цю саму країну. Принаймні зараз і за кермом цієї машини. Він глибоко затягся, відганяючи такі думки й намагаючись вслухатися у слова пісні, яку і так, звісно, знав напам’ять. А Тарас Лема, як завжди, викладався на повну.
Ось вона, зневага. Починається, коли ще не перетнув кордону. Бруд почнеться вже там. Він буде скрізь і особливо кидатиметься в очі, як і належить, при поверненні «звідти», де його набагато менше. Тому, хто не буває за кордоном, легше до нього звикнути й не замислюватися над його існуванням.
І Вона — не питайте хто…
Я для неї…
Про неї ж краще було не згадувати взагалі.
* * *
— Так ось, — вів своє Саня, — викликає Брежнєв Косигіна й каже: «Я тут ніяк не можу розгадати кросворд. Усе вгадав, лишився тільки російський полководець із семи букв з одним оком…».
Хлопці слухали з інтересом, оскільки політичні анекдоти були найцікавішими. Кожен знав, що їх розповідати не можна. Проте розповідали всі. І поки що нікому нічого за це не було. Зате сміху…
Уроки закінчилися, й останні учні виходили зі шкільних дверей купками та поодинці. Ну, коли вже?
Санькове базікання більше не сприймалося, хоч і досі влітало в одне вухо, а вилітало з другого. Вона вийшла, як завжди, з подружкою, тією самою. Так удвох і попрямували дівчата стежкою, розкидаючи ногами жовте опале листя. Той самий легенький плащ, який їй дуже личив, оскільки не приховував усього того, від чого починала йти обертом голова і якийсь незрозумілий жар розливався по вухах та обличчю. Він навіть одразу переставав нормально бачити. Усе наче пливло. Це була…
— А Брежнєв тоді бере виделку і хрясь просто в око Устинову, і каже їм: «Ну гаразд, напишемо — „Устинов“».
Хлопці реготали, аж за животи хапалися — Саня був мастак розповідати анекдоти. Не сміявся лише Вітьок.
— А ти чого не смієшся? — запитав Андрій.
— Рижий почуття гумору втратив, хімічка йому як дала чортів, то він тепер два дні буде не при собі.
— А може, він агент КДБ? — пожартував Джузепа. Прізвисько «вчепилося» до Вітькового товариша за часів повального захоплення «італійською хвилею».
— Точно, Рижий — агент КДБ. Га, Рижий?
Його рідко хто називав — Вітьок, переважно — Рижий, хоча «рижим» він якраз і не був. Звичайне біляве волосся. Дорослі навіть казали, що гарне. Проте обличчя його й щоки були вкриті ледь помітним ластовинням. Але й це ще була не біда. Біда починалася на плечах та спині й переповзала на шию — тут ластовиння було просто жахливим, по-справжньому рудим. Вітьок не був у класі чимось на зразок посміховиська, але через сором'язливу вдачу й тендітну худорляву статуру часто потерпав від хлоп’ячих кпинів, і тоді кляте ластовиння лише додавало неприємностей.
Він не пам'ятав точно, коли «захворів на це божевілля», але розумів, що серйозно й на все життя. Хоча, хіба хтось із хлопців, закохавшись уперше, вважав інакше? А чим іще, окрім божевілля, можна вважати почуття до цієї… Для нього вона була більше, ніж королева. Вітьок навіть не знав, як її звати. Якби хоч трохи наблизитися й побути якийсь час поруч, можна було би почути її ім'я з вуст подружки, але… Йому завжди здавалося, що дівчата підозріло озиратимуться, почувши звук його серця, яке починало гупати так, що ставало страшно. Уже кілька місяців на шкоду футболу й урокам він займався йогою — самотужки, намагаючись опанувати мистецтво самовладання із затертої бібліотечної книжки. Аби навчити серце працювати хоч трохи тихіше…
Бачити цю жінку було його життєвою потребою. Саме жінку — називати її дівчиною не повертався не лише язик, а й думки. Дівчата були в його класі, дев'ятому «А». Вона ж була жінкою. Справжньою, хоча і вчилася в десятому «Б». Він завжди відчував оцю відстань між ними. Та що відстань — прірву. Її можна було порівнювати з тими жінками, які жили на кіноекранах і на яких регулярно ходили дивитися хлопці.
— Рижий, їдемо завтра в область, га? В «Комсомольці» кіно — супер. Франція! Там чувіха все скидає, в самому ліфчику стоїть.
— Їдеш, Рижий, чи ні?
— Він ще малий, щоб на таке дивитися.
— Не бійся, Рижий, одягнеш светра під шию, вона не побачить!
— Га-га-га!
— Го-го-го!
Він їхав завжди. Вітьок знав, що гірший у всьому. Слабший, негарний, боязкий.
Последние комментарии
21 часов 21 минут назад
1 день 5 часов назад
1 день 20 часов назад
1 день 23 часов назад
2 дней 15 минут назад
2 дней 21 минут назад