Чоловіки, що ненавидять жінок: міленіум [Стіґ Ларссон] (fb2) читать постранично, страница - 3

озиратися на вражаючу кар’єру, що зосталася за плечима, і,

здавалося б, почуватися цілком задоволеним усім зроб­

леним.

Та от задоволеним він якраз і не був.

«Випадок із засушеними квітами» муляв комісарові, ніби

шпичка, — цю загадку він так і не розгадав, хоча приділив їй

більше за все часу, і ця невдача нервувала його. Як до виходу

на пенсію, так і потому він міркував над цією справою тисячі

годин, без перебільшення, але навіть не міг з певністю сказати,

чи було взагалі скоєно злочин, і від цього ситуація здавалася

подвійно безглуздою.

Обидва співрозмовники знали, що людина, яка помістила

квітку в рамку під склом, користувалася рукавичками і ніде

не залишила відбитків пальців. Вони не сумнівалися в тому,

що вистежити відправника буде неможливо: для розслідуван­

ня просто не було жодної зачіпки. Рамку могли купити у фо­

тоательє або канцелярській крамниці в будь-якій точці світу.

Поштовий штемпель змінювався: найчастіше на ньому зна­

чився Стокгольм, але тричі був Лондон, двічі Париж і Копен­

гаген, один раз Мадрид, один — Бонн, а одного разу зустрівся

абсолютно загадковий варіант — Пенсакола, США. Якщо зга­

дані столиці були добре відомі, то назва Пенсакола аж так ні­

чого не говорила комісарові, що йому довелося шукати це

місто по атласу.

8

Коли вони попрощалися, вісімдесятидволітній народже­

ник ще трохи посидів, роздивляючись гарну, але звичайну

австралійську квітку, назви якої він поки не знав. Потім він

підвів погляд на стіну над письмовим столом. Там у засклених

рамках висіли сорок три його засушених побратими — чоти­

ри ряди по десять штук в кожному і один незакінчений ряд з

чотирма картинками. У верхньому ряду однієї рамки браку­

вало — місце номер дев’ять зяяло порожнечею. Desert Snow

стане номером сорок чотири.

Одначе вперше сталося дещо, чого за попередні роки жод­

ного разу ще не траплялося. Зовсім несподівано старий роз­

плакався. Його самого здивував цей несподіваний сплеск емо­

цій, що вихлюпнувся вперше за мало не сорок років.

Ч А С Т И Н А 1

СТИМУЛ

20 грудня — 3 січня

18 відсотків жінок Швеції бодай раз

зазнавали погроз з боку чоловіка.

Розділ 01

П'ятниця, 20 грудня

Судовий процес підійшов до не­

минучого кінця, і все, що можна було сказати, було вже сказа­

но. У тому, що його засудять, він ані хвилини не сумнівався.

Вирок письмово видали о десятій ранку в п’ятницю, і тепер

залишалися тільки насамкінець питання репортерів, що чека­

ли в коридорі, за дверима окружного суду.

Мікаель Блумквіст побачив їх у прогоні дверей і трохи

притишив ходу. Обговорювати щойно отриманий вирок йому

не хотілося, але питань годі було уникнути; він, як ніхто інший,

розумів, що їх зададуть хай там що і не відповісти на них не

можна.

«Ось як воно бути злочинцем, — подумав він. — Ось що

означає стояти по інший бік мікрофона».

Він почувався ні в сих ні в тих, але випростався і постарав­

ся всміхнутись. Репортери посміхнулись у відповідь і закива­

ли йому, доброзичливо і з деяким зніяковінням.

10

— Ну ж бо, подивимося... «Афтонбладет», «Експрессен»,

Телеграфна агенція, четвертий канал ТБ і... а ти звідкіль?.. А-а,

«Даґенс індастрі»1. Мабуть, я став зіркою, — констатував Мі-

каель Блумквіст.

— Підкинь нам матеріальчику, Калле Блумквісте, — по­

просив репортер однієї з вечірніх газет.

Почувши зменшувальний варіант свого імені, Карл Міка-

ель Блумквіст, як завжди, зробив над собою зусилля, щоб не

закотити очі. Двадцять років тому, коли йому було двадцять

три і він тільки починав працювати журналістом, уперше

діставши на літо тимчасову роботу, Мікаель Блумквіст випад­

ково розкрив банду, яка за два роки вчинила п’ять гучних по­

грабувань банків. Почерк цих злочинів ясно давав зрозуміти,

що в усіх