Таємниця козацької шаблі [Зірка Мензатюк] (fb2) читать постранично, страница - 5
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
Він гарно придумав, але… Дівчинка тільки зітхнула. Він не знав Наталоччиної матері. Минути Берестечко, бувши за крок від нього? Та ще й тоді, коли туди їдуть усі порядні українці? Ні, цього їй краще не казати. — А ти й не кажи… Навіщо все розказувати? Краще й не згадуй, що шаблю ще хтось шукає… — засміявся Антип. — Чи ти ніколи не хитрувала? От і схитруй: коли їхатимете через Дубно, підмов батьків зупинитися і розпитай про шаблю в тамтешньому замку. — У Дубні також є замок? — Авжеж. Непогано збережений і досить відомий. Ти хіба не читала «Тараса Бульбу»? — Та ти що? Той самісінький замок? З підземним ходом, як у повісті? Антип заговорив про дубенські підземні ходи, в яких міщани зберігали вина і скарби, про золото й коштовну зброю володарів замку князів Острозьких. — Якщо знайшли княжу шаблю, то уявляєш, яка вона? Наталочка уявила. їй в очах заряхтіли діаманти. — І таку шаблю врятують завдяки тобі! — лукаво підморгнув Антип. — Бо це ти придумаєш зупинитися в Дубні. Ти напитаєш її сліди. Чого доброго, станеш відомою на всю Україну! — Та нууу… — заперечила дівчинка, але її очі зачаровано заблищали. От якби справді так сталося! Мама здивувалася б… І тато, і дядько Богдан… І привид більше не крутив би їй дулі… Авжеж, задля цього варто трішки схитрувати. — Не хвилюйся, ми повернемо в Дубно. Я вмовлю батьків, — сказала вона. — От і добре. А ми тим часом рвонемо до Кам’янця-Подільського. Діти попрощалися, і Наталочка побігла до Машки, яку давно заправили. — Гляди ж, не підведи! — гукнув услід Антип. Усмішка щезла з його лиця, тонкі губи стислися, а в очах зблисли червонясті вогники. Але Наталочка вже його не бачила. Машка бадьоро вихопилася на трасу і в черговий раз обігнала вантажівку з трактором, водій якої помахав їм рукою, як давнім знайомим. — Ох, дівчата! — скрушно мовив тато. — Цю вантажівку ми обганяємо уп’яте. Давайте їхати без зупинок. Мама не заперечувала. Вона щойно купила гарячу кукурудзу, яку вони з Наталочкою тут же стали їсти. Але тато також хотів кукурудзи. Він і собі взяв качан, а кермувати вирішив однією рукою. Тим більше, що траса лежала порожня.
Раптом з-за повороту вигулькнув автомобіль. Тато схопився за кермо обома, а качан затис у зубах. — Тату, ти як мексиканський бог кукурудзи! — пирснула сміхом Наталочка. Водій зустрічного легковичка отетерів. Недавно він дивився фільм про страховисько з іншої планети. І ось воно їхало йому навстріч. Воно сиділо в червоному авто з ротом від вуха до вуха й вищиряло великі жовті зуби. З того дива водій легковичка забув кермувати. Легковичок пішов вихилясом, мало не злетівши з дороги. За ним покривуляла зигзагами вантажівка, а біле «Вольво» різко спинилося, зіскочивши на узбіччя. — Мій друже, вийми з рота кукурудзу, — сказала мама татові. — Бо зустрічні автомобілі поперекидаються в канаву. — Зате ми доїдемо до Дубна без зупинок! — реготала Наталочка. — Але в Дубні спинімося, будь ласка! Там є замок… Шаблю могли знайти й там… — Що ж, давайте спинимося, — напрочуд легко погодилася мама. — В Дубні принаймні заночуємо в готелі.
Последние комментарии
22 часов 57 минут назад
23 часов 16 минут назад
23 часов 24 минут назад
23 часов 26 минут назад
23 часов 28 минут назад
23 часов 46 минут назад