Квітка кохання [Валентин Олександрович Кудрицкий] (fb2) читать постранично, страница - 2

більше як 56 мільйонів тон. Це більше, як по тонні на душу населення, то чому з кожним роком хліб дорожчає? А держава, як мені відомо, яка виробляє по тонні і більше зернових на душу населення, вважається високо розвинутою аграрною країною. Це - і м’ясо, і яйця, і сало. Це - живи і радій. А де вона та радість, коли цукор по 11 гривень, а гречка вже стала по ціні майже, як чорна ікра? І це називається - капіталізм. Пани- добродії, схаменіться! Куди ми ідемо? Чому ж у вас така зневага до рідного народу? Кому ви служите? Як ви можете дивитися голодним людям в очі? Коли ж ви наситите свої душі? Де ваша гордість, де ваша, врешті, національна злість? Хто ви? Отож, якщо ви називаєте себе українським народом, то ж робіть хоч щось для нього, для держави, в якій ви живете і менше думайте про братів своїх в інших країнах.

Отож народ і незадоволений такими правителями - запроданцями. Тож і не дивно, що народ виступає проти таких горе-правителів. А тому і не розумію, по якому праву правителі привласнили собі право розпоряджатись життям незадоволених людей, в той час як народу такого права не дано, коли ті творять явний геноцид над людьми? Кого захищає наша славна міліція і від кого? Виходить, що міліція захищає еліту і Президента від народу. Від того самого народу, який його і всю державу годує? Де логіка? От, які ми насправді! От, до чого ми дожились! Тож, про яку культуру в державі ми можемо говорити, як зараз майже поголовно закриваються школи. І я зустрічав багато таких молодиків, які за все своє життя не прочитали ні жодної книги. І це в нашому двадцять першому столітті. От як про нас держава піклується. От що з дітей наших робить цей дикий капіталізм і їх праотці з за океану і зокрема - з Тель-Авіва, які, щоб напхати своє жлукто - їм все по барабану: вони забувають про честь, про порядність, про гідність. Мені боляче дивитись, як поневолюють моїх співвітчизників, які змушені в пошуках кращої долі покидати свої насиджені місця і їхати світ за очі, щоб не бачити цю сволоту і щоб прогодувати своїх діток. Я вже не кажу про стариків, яких, як сказати образно, просто кинули на смітник історії, як непотріб. Боляче за своїх онуків, які бачать, як багачі вигулюють своїх улюбленців-собачок в діамантових нашийниках, а наших рабів заставляють мити з милом їх позолочені доріжки, по яких ходять добірні рози і сари, які можуть дозволити собі все, що забажають. Я розумію, що гарно жити нікому не заборонено, але ж не настільки, щоб в одного і на хліб не було, а в іншого з горла перлося, як з поросячої жопи. Щоб в одного було десять- двадцять автомобілів, а в іншого і на велосипед не вистачало. То де ж та справедливість, про яку говориться в Біблії? Чому безсовісний Президент може дозволити собі жити в готелі за десять тисяч баксів за добу, в той час, як основна маса людей голодує, отримуючи мізер для свого жалюгідного існування -менше тисячі гривень на місяць? Хіба лише тому, що він Президент. Хіба ми для цього його вибирали, щоб він ґвалтував наше добро? Хіба ми за це боролись? По якому такому праву банкір може одержувати більше ста тисяч у місяць, в той час як кваліфікований робітник, який викладається, як кажуть, на повну катушку, одержує всього лише сто-двісті гривень за 11-12 годинну роботу? Він що, той банкир, так перетруджується? Хто їм дав такі права: Вашінгтон, Тель-Авів чи Москва? А ми чому мовчимо? Де наша громадянська свідомість, про яку нам так часто любили в минулому нагадувати ці ж самі сучасні пройдисвіти? Отож, якщо ти громадянин України, якщо ти чесна і порядна людина, то думай про той народ, з яким ти живеш, і тоді не буде ніяких проблем, будьте ви хоч інопланетянами.

Я не являюсь членом Спілки Письменників, хоч видав уже багато книг. І пишу я для таких як сам - обездолених, а тому наперед вдячний всім тим, хто її прочитає і мене підтримає. І якщо хтось з вас буде з чимось незгодний, не судіть мене жорстоко, бо я Писав для вас. Я - будівельник, але не знімаю з себе відповідальності за те, що в ній написано і не ховаюсь за цими словами, бо пишу свої творіння в першу чергу для України і, упевнений, що вони багатьом сподобаються і навіть більше того, вірю що для більшості українців ця книга стане настільною. І це для мене буде - найбільшою шаною. Бо писав цю книгу не для слави і не за гонорар. Бо хочу, щоб мій народ був господарем своєї країни і ходив завжди з гордо піднятою головою і гордився своєю Україною, бо вона того варта, інакше я б цієї книги не писав.

З великою повагою до всіх своїх читачів - автор книги.

м. Київ 23.6.2011 р.