Зірка впаде опівночі [Теодор Константін] (fb2) читать постранично, страница - 4

Панайтеску.

— Так, так! — промовив командуючий, хоч у цю мить він думав уже про щось інше. — Скрутно вам доводиться, Попинкаріу, — зауважив він далі. — Ваша дивізія займає досить великий відрізок.

— Звісно, нам нелегко, особливо коли врахувати наявні сили…

— А як ви гадаєте, підполковнику Барбат? Зможете удержати свої позиції, коли ворог піде в наступ по всьому фронту?

— Пане генерал, я вважаю, що гітлерівці зараз на це не зважаться. А проте, коли вони й спробують, то ми однаково відіб'ємо їхню атаку, хоч фронт у цьому місці дуже витягнутий. Наша артилерія вже показала себе в застосуванні загороджувального вогню.

— А коли гітлерівці підкинуть свіжі сили? Що вам про це відомо? Ваші офіцери розвідувальної служби байдикують. Ворог уже одержує підкріплення, а їм нічого не відомо. Невже на вашій ділянці цього не помітно?

— Наші спостережні пости не виявили ніякого переміщення гітлерівських частин. Важко допустити, щоб гітлерівці почали підтягувати війська і ми цього не знали.

— І все-таки німці дістають поповнення, — перебив його генерал Войнеску. — Майор Мельников, радянський офіцер зв'язку, сповіщає, що їхня авіація виявила великі скупчення гітлерівських частин недалеко від фронту.

— Пробачте, пане генерал, — знову заговорив підполковник Барбат Георге. — Ви ще скажете, що це помічено проти нашого сектора, — мовив він скептичним тоном. — Щось воно дивно!..

— А чого ж тут дивуватись, підполковнику? — якось загадково посміхнувся генерал Войнеску. — Ці війська й справді скупчуються проти ваших позицій.

— Ви дозволите мені висловитися?

— Так, так, прошу, підполковнику!

Барбат Георге встав і підійшов до великої карти, що займала мало не всю стіну. Численними прапорцями на ній була позначена лінія фронту по території Угорщини.

— Погляньте, де зараз проходить фронт. Ліворуч від нас, а також за розташуванням румунської кавалерії на правому фланзі радянські війська вклинилися в оборону ворога. Обидві румунські дивізії залишились на зайнятих раніше рубежах. Отже, на нашому секторі позиції гітлерівців наче висунуті вперед. І тому не нас зараз бояться німці, їм більше загрожують оці ось клини. Становище фашистів покращало б, якби їм пощастило знищити обидва клини або хоча б північний, найбільш небезпечний. Коли радянські війська пройдуть далі на північний захід, то ворог опиниться у стальних лещатах, з яких йому вже не вирватися. Ось чому гітлерівцям не вигідно розпочинати серйозні операції проти нашої чи кавалерійської дивізії і скупчувати тут свої військові сили. Концентрація ворожих частин у нашому секторі стала б доцільною лише тоді, якби фашисти готували генеральний наступ по всьому фронту. Лише в такому випадку для них було б важливо зберегти своє заглиблення. Але можна сказати напевне, що ворогу зараз не під силу такий генеральний наступ. Отже, німці не зважаться скупчувати війська в цьому секторі, поки ці два клини острогами впиваються в лінію їхньої оборони. І найкращий для них вихід — відступити на нашому секторі, щоб вирівняти лінію фронту.

— Все це добре. От одного ви тільки не врахували в своїх міркуваннях. У всякій війні потрібна ще й хитрість. Саме це я й хочу вам сказати. Наше командування пішло на обман, пустивши фальшиву чутку, нібито ми розпочинаємо великий наступ в районі, зайнятому вашою дивізією і дивізією Мереуце. Фашисти мають відомості, нібито сьогодні вночі дві румунські дивізії, які діють трохи південніше, будуть замінені радянськими військами і почнуть пересуватися нам на підмогу. На вас покладається завдання влаштувати справжню видимість підготовки наступу. І от що ви мусите зробити…

Саме в цю мить задзвонив телефон. Войнеску Паул взяв трубку.

— Алло! Пан генерал? — почув він владний голос.

— Так, це я!

— Маю честь вас привітати. Біля апарата полковник Павлопол. Пане генерал, щойно прибув спеціальний кур'єр з надзвичайним повідомленням.

— Заходьте через півгодини. Я саме розмовляю з генералом Попинкаріу і підполковником Барбатом.

— Пробачте за настирливість, але це повідомлення дуже важливе і стосується воно саме генерала Попинкаріу. Насмілюсь просити, щоб ви прийняли мене зараз.

— Підполковник Барбат теж може бути присутнім?

— Так, звичайно!

— Тоді приходьте, ми чекаємо на вас!

Повісивши трубку, генерал Войнеску промовив:

— Панове, мені щойно подзвонив полковник Павлопол. Він одержав дуже важливе для вас і вашої дивізії повідомлення. Я запросив його сюди. А нашу розмову ми закінчимо пізніше.

Генерал Попинкаріу стурбувався.

«Що це за повідомлення і чому воно стосується саме моєї дивізії?»

В цю мить до кабінету увійшов полковник Павлопол Траян, начальник другого відділу при штабі «Орла».

— Що там у вас таке, Павлопол?

— Як я мав честь сказати вам по телефону, щойно прибув спеціальний кур'єр з важливим повідомленням. Нас попереджають, що в штаб дивізії «Молдова» пробрався під чужим іменем