2medicus: Лучше вспомни, как почти вся Европа с 1939 по 1945 была товарищем по оружию для германского вермахта: шла в Ваффен СС, устраивала холокост, пекла снаряды для Третьего рейха. А с 1933 по 39 и позже англосаксонские корпорации вкладывали в индустрию Третьего рейха, "Форд" и "Дженерал Моторс" ставили там свои заводы. А 17 сентября 1939, когда советские войска вошли в Зап.Белоруссию и Зап.Украину (которые, между прочим, были ранее захвачены Польшей
подробнее ...
в 1920), польское правительство уже сбежало из страны. И что, по мнению комментатора, эти земли надо было вручить Третьему Рейху? Товарищи по оружию были вермахт и польские войска в 1938, когда вместе делили Чехословакию
cit anno:
"Но чтобы смертельные враги — бойцы Рабоче — Крестьянской Красной Армии и солдаты германского вермахта стали товарищами по оружию, должно случиться что — то из ряда вон выходящее"
Как в 39-м, когда они уже были товарищами по оружию?
Дочитал до строчки:"...а Пиррова победа комбату совсем не требовалась, это плохо отразится в резюме." Афтырь очередной щегол-недоносок с антисоветским говнищем в башке. ДЭбил, в СА у офицеров было личное дело, а резюме у недоносков вроде тебя.
Первый признак псевдонаучного бреда на физмат темы - отсутствие формул (или наличие тривиальных, на уровне школьной арифметики) - имеется :)
Отсутствие ссылок на чужие работы - тоже.
Да эти все формальные критерии и ни к чему, и так видно, что автор в физике остановился на уровне учебника 6-7 класса. Даже на советскую "Детскую энциклопедию" не тянет.
Чего их всех так тянет именно в физику? писали б что-то юридически-экономическое
подробнее ...
:)
Впрочем, глядя на то, что творят власть имущие, там слишком жесткая конкуренция бредологов...
наставлених білими чи червоними імператорами, що у робітничих кашкетах на трибунах оборони прав робітничої кляси. В усіх них одна мета: Росія понад усім світом».
Тоді 31-го серпня 1919 р. прийшлося нам тільки пару годин ждати на потвердження Богданової перестороги.
Навпроти нас стали ті, що прийшли на зміну розгромленим нами большевиками. Ті, їх союзники у спільному змаганні до панування над усім світом, прийшли під командою генерала Денікіна.
По коротких переговорах, обманних крутійствах і диктатах, обсадили денікінці ввечері 31-го серпня площу і всі вулиці Київської Думи, великими військовими силами, що підступно вдерлись того дня до здобутого нами Києва.
Залога Думи складалася із двох сотень 2-го куреня 8-го бриґади 3-го корпусу Української Галицької Армії. Комендантом куреня був сотник Осип Станімір. Денікінський генерал зажадав тоді увечері від сот. Станіміра, щоб дав наказ залозі Думи зложити зброю. Правда, залога ця мала від нього наказ стріляти до озброєних неукраїнських військових частин, але наказ цей не був ще апробований вищою командою.
Положення було неясне і мінялося з хвилини на хвилину. Воно було для сотника Станіміра і для нас дуже важке. З військового боку ми знали, що робити: битися. З політичного боку, ми знали, що треба додержувати послуху покликаним до цього чинникам нашої молодої держави. Бо національна карність — це також закон для кожного жовніра. Крім цього, величезна перевага денікінських військ та брак зв’язку з іншими українськими військовими частинами і вищою командою накладала велику відповідальність за введення залоги Думи у безвиглядний бій з денікінцями.
Обидві сотні залоги вийшли з Думи і уставилися перед нею. Сотник Станімір, у цій майже останній хвилині хотів ще раз вернутися до Думи і спробувати ще раз нав’язати телефонічний зв’язок з вищою командою. Тим часом сторож Думи замкнув головні двері на ключ.
Член залоги із 5-ої сотні куреня (в склад куреня входили 5-та, 6-та і 7-ма сотні), хор. Микола Яримович якось добився до сторожа і звелів йому відчинити голивні двері. Сотник Станімір пішов нагору до телефону. Сторож, мабуть москаль, дуже обурювався, що його непокоять. Хор. Яримович прогнав його від дверей Думи до помешкання. Сотник Станімір вийшов з будинку, не добившись телефонічного зв’язку.
Хор. Микола Яримович замкнув тоді головні двері Думи ключем, що його сторож залишив на його жадання у замку дверей. Цей ключ опісля вложив хор. Яримович до своєї кишені з думкою, що може ще придасться в потребі.
Вкоротці денікінські частини з багнетами на крісах зблизилися до залоги Думи і приневолили її скласти зброю. Після роззброєння залоги, а з нею сот. Станіміра та хор. Яримовича денікінці взяли в полон. Полонених завезли до Дарниці, літниськової оселі на лівому березі Дніпра навпроти Києва.
На другий день хор. Яримович був здивований, знайшовши у своїй кишені ключ від Київської Думи.
Невдовзі сот. Станімір, а опісля і хор. Яримович, разом з іншими старшинами та стрільцями втекли з полону. Допомогли їм в цьому повстанці, якими командував недалеко Трипілля отаман Зелений. Майже усі добилися до своїх частин, які стояли в боях з денікінцями, уже десь біля Вінниці.
На світлчні бачимо ключ, яким головний будинок столиці України був замкнений тоді ще дуже молодим старшиною армії незалежної Української Держави, — армії, що сама, без чужої помочі й опіки, прогнала ворогів і здобула хоч на короткий час нашу золотоверху столицю. Колишній хор. Микола Яримович, здаючи собі справу з музейної вартости ключа, що його заховав, привіз його з собою на чужину, а потім до ЗДА, де тепер живе.[2]
Последние комментарии
3 часов 10 минут назад
1 день 2 часов назад
1 день 2 часов назад
1 день 2 часов назад
1 день 3 часов назад
1 день 3 часов назад