Лікарня на відлюдді [Олексій Михайлович Волков] (fb2) читать постранично, страница - 200

старушенція і загітувала Іванку оперуватися. Наш авторитет тепер для неї залізний. До того ж, сеньйора дуже економна і оперуватися за двадцять п'ять тисяч доларів не хоче. От і... приїде. Питалася нашої згоди.

— Ну ось! — сказав Беженар. — Ось вам і підтвердження всього, про що ми говорили.

— Дійсно, — пробурмотів Ілля, — імідж нашої клініки зростає... Чужоземці в нас ще не оперувалися. Це вже точно. Тобі, напевно, у Харкові доводилося справу мати?

— Раз довелося, — посміхнувся Олег.

— Ну, воно й зрозуміло, — багатозначно скривився Ілля. — Центр... Це в нас... Лікарня на відлюдді.

— Усі ми тут на відлюдді, — із жалем заперечив Олег, — якщо за великим рахунком розібратися.

Усі промовчали. Піднісши ногу, Ольга тихенько штовхнула одну з машинок, які витяг догори Савчук — ту, що стояла сторчаком. Агрегат перекинувся кілька разів і скотився до ями.

— Ходімо, — сказав Ілля. — Раптом що у лікарні — «швидка» до альтанок під'їде, а нас немає.

— Посигналять, — сказав Олег, — почуємо.

— На мобілку задзвонять, — додав Тарас. — Треба буде — знайдуть.

— Ні, ви гляньте, — обернулася Ліда, яка досі переважно мовчала, на єдину машинку, що застигла на краю ями. — Стоїть, наче пам'ятник надіям, які не справдилися. Взагалі, все це хотів би навмисно — не вигадав би.

— Ну, це як сказати... — не погодився із нею Беженар. — Невідомо, що завтра станеться. Можливо, щось ще крутіше.

— Ви що, — злякалася Ольга, — маєте на увазі щось конкретне?

— Нічого він не має на увазі, — заспокоїв її Ілля. — Просто в цій глушині навряд чи нам вдасться сумувати.

Переговорюючись та жестикулюючи, вони відходили від місця, де на краю ями, наче дивлячись їм у спину, здивовано застигло перекошене іржаве колесо.