До Михайловского не дотягивает. Тема интересная, но язык тяжеловат.
2 Potapych
Хрюкнула свинья, из недостраны, с искусственным языком, самым большим достижением которой - самый большой трезубец из сала. А чем ты можешь похвастаться, ну кроме участия в ВОВ на стороне Гитлера, расстрела евреев в Бабьем Яру и Волыньской резни?.
Прочитал первую книгу и часть второй. Скукота, для меня ничего интересно. 90% текста - разбор интриг, написанных по детски. ГГ практически ничему не учится и непонятно, что хочет, так как вовсе не человек, а высший демон, всё что надо достаёт по "щучьему велению". Я лично вообще не понимаю, зачем высшему демону нужны люди и зачем им открывать свои тайны. Живётся ему лучше в нечеловеческом мире. С этой точки зрения весь сюжет - туповат от
подробнее ...
начала до конца, так как ГГ стремится всеми силами, что бы ему прищемили яйца и посадили в клетку. Глупостей в книге тоже выше крыши, так как писать не о чем. Например ГГ продаёт плохенький меч демонов, но который якобы лучше на порядок мечей людей, так как им можно убить демона и тут же не в первый раз покупает меч людей. Спрашивается на хрена ему нужны железки, не могущие убить демонов? Тут же рассказывается, что поисковики собирают демонический метал, так как из него можно изготовить оружие против демонов. Однако почему то самый сильный поисковый отряд вооружён простым железом, который в поединке с полудеманом не может поцарапать противника. В общем автор пишет полную чушь, лишь бы что ли бо писать, не заботясь о смысле написанного. Сплошная лапша и противоречия уже написанному.
Часть вторая продолжает «уже полюбившийся сериал» в части жизнеописания будней курсанта авиационного училища … Вдумчивого читателя (или слушателя так будет вернее в моем конкретном случае) ждут очередные «залеты бойцов», конфликты в казармах и «описание дубовости» комсостава...
Сам же ГГ (несмотря на весь свой опыт) по прежнему переодически лажает (тупит и буксует) и попадается в примитивнейшие ловушки. И хотя совершенно обратный
подробнее ...
пример (по типу магического всезнайки или суперспеца) был бы еще хуже — но все же порой так и хочется прибавить герою +100 очков к сообразительности))
В остальном же все идет без особых геройств и весьма планово (если не считать очередной интриги в финале книги, как впрочем было и в финале части первой)). Но все же помимо чисто технических нюансов службы (весьма непростой кстати...) и «ожидания экшена» (что порой весьма неоправданно) — большая часть (как я уже говорил) просто отдана простому пересказу «жита и быта» бесправного существа именуемого «курсант»))
Не знаю кому как — но мне данная книга (в формате аудио) дико «зашла»)) Так что если читать только ради чтения (т.е не спеша и не пролистывая страницы), то и Вам (я надеюсь) она так же придется «ко двору»))
Как ни странно, но похоже я открыл (для себя) новый подвид жанра попаданцы... Обычно их все (до этого) можно было сразу (если очень грубо) разделить на «динамично-прогрессорские» (всезнайка-герой-мессия мигом меняющий «привычный ход» истории) и «бытовые-корректирующие» (где ГГ пытается исправить лишь свою личную жизнь, а на все остальное ему в общем-то пофиг)).
И там и там (конечно) возможны отступления, однако в целом (для обоих
подробнее ...
вариантов) характерно наличие какой-то итоговой цели (спасти СССР от развала или просто желание стать гораздо успешнее «чем в прошлый раз»). Но все чаще и чаще мне отчего-то стали попадаться книги (данной «линейки» или к примеру попаданческий цикл Р.Дамирова «Курсант») где все выстроено совсем на других принципах...
Первое что бросается в глаза — это профессия... Вокруг нее и будет «вертеться все остальное». Далее (после выбора любимой темы: «медик-врач», военный, летчик, милиционер, пожарный и пр) автор предлагает ПРОСТО пожить жизнь героя (при всех заданных условиях «периода подселения»).
И да — здесь тоже будут всяческие геройства, свершения и даже местами прогрессорство (куда уж без него), но все это совсем НЕ является искомой целью (что-то исправить, сломать или починить). Нет! Просто — каждая новая книга (часть) это лишь очередная «дверь», для того что-бы еще чуть-чуть пожить жизнь (глазами героя).
И самое забавное, что при данном подходе — уже совсем не обязательны все привычные шаблоны (использовав которые писать-то в принципе трудновато, ибо ГГ уже отработал «попаданческий минимум», да и что к примеру, будет делать генсек с пятью звездами ГСС, после победы над СаСШ? Все! Дальше писать просто нет никакого смысла (т.к дальше будет тупо неинтересно). А тут же ... тут просто поле не паханное)) Так что «только успевай писать продолжение»))
P.S Конкретно в этой части ГГ (вчерашний школьник) «дико щемится» в авиационное училище — несмотря на «куеву тучу» косяков (в виде разбитого самолета, который ему доверили!!!) и неких «тайн дома …» нет не Романовых)) а его личного дома)).
Местами ГГ (несмотря на нехилый багаж и опыт прошлой жизни) откровенно тупит и все никак не может «разрулить конфликт» вырастающий в очередное (казалось бы неприодолимое препятствие) к заветной цели... Но... толи судьба все же милостива к «засланцу», то ли общее количество (хороших и желающих помочь) знакомых (посвященных в некую тайну) все же не переводится))
В общем — книга (несмотря на некоторые шороховатости) была прослушана на «ура», а интрига в финале (части первой) мигом заставило искать продолжение))
газетах США), 40 тисяч київських євреїв послали звертання Сталіну, збільшуючи число жертв Бабиного Яру до ста тисяч чоловік ("Нью-Йорк Таймс", 4 грудня 1943).
Оскільки з цих, нібито, сорока тисяч чоловік виявилися тільки одинадцять, котрі в наступному погодилися офіційно виступити як свідки, то військові репортажі "Нью-Йорк Таймс" про Бабин Яр можна вважати вигадкою.
НКВД завжди мало репутацію установи, що може вибити будь-які показання з будь-якої людини. Наприклад, коли 1 липня 1941 року німецькі війська ввійшли в місто Львів і відразу знайшли 4 тисячі убитих і закатованих у в'язницях Львівського НКВД, чому є переконлива кінохроніка, і показало цю плівку усьому світові, то в серпні 1941 року ТАСС відразу заявило, що ця справа рук німецьких військ.
Свідки НКВД завжди стверджували, що це німці розстріляли польських офіцерів у Катині. Більше того, трупи польських офіцерів привозилися в Москву в Інститут Судової Медицини, що тоді розташовувався на Садовому Кільці поруч з метро "Маяковська", і там розстрілювали трупи з німецької зброї. Ці "показання свідків і матеріали" були спростовані самими ж представниками Москви тільки в 1990 році. Однак тоді, це ще було предметом гарячої суперечки, поки не були пред'явлені аерофотографії містечка Катині, що ще до появи німців у цих місцях показували виразні масові поховання великої кількості людей (польських офіцерів, вчителів, і т. д.). Ці фотодокументи були передані Горбачову восени 1989 року як незаперечний доказ.
НКВД підсунуло трьох "бабинярських свідків" для того, щоб обкатати історію перед західними кореспондентами. Хронологія подій показує, що історія з Бабиним Яром була тоді зготована НКВД, саме як противага Катинському злочинові НКВД, яке тоді вже було широко відоме на Заході.
У результаті повного провалу "свідків Бабиного Яру", НКВД на 25 років поклало цю фальсифікацію в довгу шухляду і закрило доступ для західних журналістів, як до цих "свідків", так і до самих околиць Бабиного Яру, Катині і тому подібних місць.
Більше того, у самому 1944 році, НКВД чотири місяці, з 29 вересня 1943 року по 24 січня 1944 року, не допускало західних журналістів до містечка Катинь, поки всі докази не були покриті товстим шаром снігу. НКВД заспокоювало запал західних експертів у холодних наметах, що вони для них надали в засніженому лісі.
Серед західних спостерігачів роботи експертів у Катині була 25-літня Кетлін Харріман. Це була дочка відомого агента ЦРУ, тоді посла США в Москві В. Аверела Харрімана, що разом зі своїм сумно відомим батьком відразу почали відстоювати версію НКВД.
З іншого боку вищевказаний кореспондент "Нью-Йорк Таймс" Лоуренс, як і раніше, у випадку з Бабиним Яром, взяв під великий сумнів всю офіційну версію по Катині й в результаті, його звіт ніколи не був опублікований у "Нью-Йорк Таймс", що є офіційним рупором відомих кіл.
Більше того, НКВД ніколи не дозволяла незалежне інтерв'ю передбачуваних "свідків" по Бабиному Яру у відсутності офіційного представника НКВД.
Радянські архівні документи показують, що вся пропаганда в потрібному руслі, навколо справи про Катинь і Бабин Яр, була роздута письменниками євреями Іллею Еренбургом і Васілієм Гроссманом, що також узяли зі стелі й офіційні цифри «жертв німецьких концтаборів»: Освенцим — 4 мільйони, Майданек — 1.5 мільйона, і Треблінка — 3.5 мільйона.
Навіть під час Нюрнберзького трибуналу, коли так необхідні були документальні свідчення «німецьких звірств», щоб засудити німецьке керівництво, НКВД не змогло надати жодного речовинного доказу масових убивств, організованих німцями на всій контрольованій НКВД території. Замість цього, представник НКВД полковник Смирнов безуспішно намагався нав'язати сфабриковані "письмові показання" відносно Катині і Бабиного Яру, однак ці "свідчення" виглядали просто як відверті фальшивки, і ніяк не могли бути використані на процесі, незважаючи на всі старання обвинувачів.
Крім цього, Ілля Еренбург безуспішно намагався реанімувати історію з Бабиним Яром у 1947 році у своїй вже позабутій повісті "Буря". Однак тоді це йому не вдалося, і він передоручив цю справу Анатолієві Кузнєцову. Вся історія з Бабиним Яром ніяк не роздувалася, поки через 12 років, американський єврей, що іммігрував з України, Джозеф Шехтман якимись способами не переконав молодого дисидента-поета Євгенія Євтушенко написати емоційну поему про Бабин Яр. Однак поетична фантазія не витримує речових доказів. Аерофотозйомка Києва і всієї місцевості Бабиного Яру змогла виявити тільки десять невеликих братських могил, що знаходяться не в Бабиному Яру, а в ста п'ятдесяти метрах від огорожі німецького трудового табору Сирець у Києві, і в які поховано не більш однієї тисячі чоловік, що вмерли, але не були вбиті у цьому трудовому таборі за два роки німецької окупації. (Для довідки: у звичайній міській лікарні СРСР на тисячу ліжок, за рік умирало більше тисячі чоловік, тобто показник гірший, ніж для німецького концентраційного табору).
Последние комментарии
1 день 15 часов назад
1 день 15 часов назад
1 день 16 часов назад
1 день 16 часов назад
1 день 18 часов назад
1 день 18 часов назад