Бурецвіт [Марія Ряполова] (fb2) читать постранично, страница - 83
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
18
Я прийшла на перемовини. Дорогою в моїй голові крутилася одна фраза: «Я, Лірина Сонніч, добровільно віддам свою долю чародієві Моротемну». Це написав Мереж. А від себе я додавала: «Або я і всі мої рідні будуть прокляті». Після того, як я ледь не знепритомніла, побачивши, що було на аркуші, Мереж кудись зник, а мені зателефонував Радник і сказав, де й коли на мене чекатимуть. Моротемн прийняв мене у вітальні якоїсь квартири, де, здається, ніхто не жив. — О, пані Лірино! Радий вас бачити, — сказав він, коли я увійшла. Я не відповіла. — Сідайте. — Дякую, я постою. — Ну, як бажаєте. Отже, — він склав ручки на череві, — ви вже вирішили, що робити? Обрали між розставанням із долею та прокляттям? — Я вже обрала. — Чудово. Тоді не будемо гаяти час. — Але… — перебила я. — Я хотіла б дещо… дещо з’ясувати. — Якщо я можу допомогти, то завжди радий, — посміхнувся Моротемн. — Що сталося з Бурецвітом? — О! Про це не хвилюйтеся зовсім. — Він знайшов орхідею? — Так. — І він не втратить долі? — Розумієте… — чародій співчутливо покивав головою. — Це важко буде вам пояснити, пані. Річ у тім, що Бурецвіт утратив свою долю задовго до того, як познайомився з вами. Збита з пантелику, я понуро розглядала його темну постать. — Що? — Не хочу обтяжувати вас подробицями… — О, ні, будьте ласкаві. — Я не знав, що Бурецвіт мав орхідею. І він не знав. Тому зі шляхетною метою вберегти рідних від прокляття він майже відразу погодився віддати мені свою долю. А от коли я отримав її, то побачив, що в нього є квітка! Мене це зацікавило. — Але як це… — Звичайно, це була не випадковість, що він зайшов до вашої крамниці. Я давно спостерігав за вашим родом, пані Лірино. Я знав, що ви провідник, тож і згадав про вас, коли він мені знадобився. — Я не розумію. Як же він пройшов під аркою? — Як усі. — Але ж ви сказали… — Я повернув йому його долю. На цей короткий час. — А як же він погодився зробити це для вас? — Він знав, що ви будете прокляті, якщо він, тобто я, не знайду орхідеї. Я переконав його уникнути зайвих жертв. Про наші наміри щодо вас він і гадки не мав. Я обожнюю гуманістів, пані Лірино. — То ввесь цей час, увесь інший час, то були ви?… — Ох! Ну звісно, не я. Я використовував його характер, звички, спогади; якби вам стрівся справжній Бурецвіт, то поводився б він так само або майже так само. Я лише трохи контролював його. Діяв він фактично сам по собі. Як запрограмований. — А та померла дівчина? — Історія про те, як я спіймав на слові Бурецвіта, цілком правдива. Тільки дівчина, звичайно, була інша. Його справжню дівчину, як ви розумієте, поховали раніше. У моїй пам’яті раптом зринули три знімки, що я їх знайшла у квартирі шукача. Він і руденька дівчина. — А ви… — Моротемн зітхнув, — ви — те, про що я мріяв, пані Лірино. — Бо, отримавши долю провідника, ви отримаєте його знан ня, що завжди були від чародіїв приховані, — промовила я в задумі. — Саме так. До того ж ви така приємна особа, пані Лірино. За час нашого спілкування
Последние комментарии
12 часов 43 минут назад
20 часов 43 минут назад
1 день 11 часов назад
1 день 15 часов назад
1 день 15 часов назад
1 день 15 часов назад