Націократія [Микола Сціборський] (fb2) читать постранично, страница - 2

ворожість до ідеї і системи демократії. Під впливом невдач демократії, значна частина світової опінії, яка ще так недавно вірила в непомильність її теорій і рецептів, зачинає якраз в них добачувати причини сучасного критичного стану людства.

Наша повоєнна епоха позначається великими катаклізмами в житті культурних народів. Людство, ніби втративши попередні означені шляхи своїх прямувань, силкується їх від­найти в хуртовині боротьби, соціяльних антагонізмів і заворушень. Йде переоцінка всіх тих вартостей, то донедавна вважалися незрушимими… Всі ці пронеси вдаряють в демократію, все більш розхитуючи її основи. Які ж цьому причини?

Щоб зрозуміти сучасну кризу політичної демократії треба розглянути ті умови, в яких вона розвивалася. Ми вже згадували, що колискою її була велика французька революція. Остання викликана була не лише помилками керівництва тодішної абсолютистичної монархії, але й органічними змінами (суспільної структури і господарських відносин. В ті часи вже оформилися нові суспільні верстви, що набираючи все більшої політичної і господарської ваги, не могли погодитися з існу­ванням перестарілого режиму, з його безправністю і пануванням — повільно втрачаючої всяке конструктивне значіння — родової аристократії. Ускладнення попередніх господарських відносин також вимагало ґрунтовних змін продукційних умов, що вже не укладалися у форми февдально-кріпацького устрою.

Всі ці обставини, після ряду катаклізмів і революційних вибухів впродовж XIX ст., створили в площині політично устроєвій — демократію, а господарській — економічний лі­бералізм, необхідний для розвитку нових форм капіталістичного виробництва. На політичній демократії і економічному лібералізмі сперлася ціла устроєва система нової доби.

В ділянці суспільно-політичній, демократія своєю моло­дою енергією і творчим патосом швидко полонила життя, зба­гативши його величезними вкладами культурного і цівілізаційного поступу. В ділянці господарській, капіталізм створив блискучу еру технічно-матеріяльного прогресу. Опертий на повні життєвої ініціятиви нові суспільні стани, використо­вуючи винаходи і удосконалення, капіталізм все більш поши­рював свою експанзію, будуючи нові форми матеріяльного життя. Це дійсно була “щаслива весна” розвитку демокра­тично-капіталістичної системи!

Проте вже в другій половині м. ст., демократія зазнала перших перешкод на безжурному шляхові свого розвитку. Насамперед викрилися внутрішні суперечности між її ідейними засадами (свобода, рівність, братерство) і реальним розвит­ком суспільно-господарськнх відносин, які вона витворювала своїм устроєм.

Ми вже згадували,, що поступ політичної демократії йшов в парі з поширенням нової форми господарського виробництва — капіталізму. В цьому сполученні демократії і капіталізму не було нічого випадкового, бо обі ці форми політичного і господарського устрою були між собою зв’язані себе доповнювали. Капіталізм, що передумовляє свободу го­сподарської діяльности (економічний лібералізм), не міг про­являтися в часи попереднього февдального устрою, з його зв’язаним характером господарства, привілеями, замкненими в

собі цехами, закріпаченими селянами і т. д. Демократія, скасу­вавши формальну нерівноправність людини перед законом, знищивши станові та інші привілеї, побудувавши цілу еконо­мічну систему на вільній конкуруючій грі суспільних сил — розкрила перед капіталізмом безмежне поле діяльности.

Отже існування капіталізму не було б можливим без демо­кратії. З другого боку і сама демократія джерело своїх розвоєвих сил находила в капіталістичній системі виробництва. Роз­виток її був би утруднений без росту культурного рівня мас, загального поступу і технічної цивілізації, а проголошені нею засади правної, особистої і суспільної свободи та рівности ви­магали створення такої господарської бази, на якій вони могли б реалізуватися і матеріяльно. Цим вимогам—як здавалося, в цілости відповідав капіталістичний устрій. Це органічне спо­лучення з бігом часу фатально відбилося на самій демократії і стало джерелом її суперечностей і кризи.

В невпинному і переможному розвитку капіталізму, вже в 50 р. р. мин. ст. зачали проявлятися зловіщі симптоми. Ма­сове використання робочої сили в підприємствах купчило в мі­стах величезну кількість робітників, що втягаючись в темпо великороського життя, швидко втрачали початковий сільський консерватизм і малорухомість. Цей пролєтаріят, по­збавлений всякої приватної власності), існував лише з праці своїх рук, продаючи її на формально “вільному”, а фактично вповні монополізованому капіталістами ринку праці. В ту еру, коли засади економічного лібералізму вважалися священними і непорушними, суспільству і державі було унеможливлене яке будь втручання в господарське виробництво, не існувало законів про охорону праці, регуляції зарібної платні, соціяльного забезпечення.

Цю обставину зручно вміла