Лис і Дрозд [Іван Якович Франко] (fb2) читать постранично, страница - 2

ти»,- думає чоловік та несподівано як вихопить ручицю з воза, як лусне по бочці! Дрозда не вцілив, а бочка від важкого удару похитнулася та й гепнула з воза на землю, і вся вода з неї вилилася та й потекла здоровою річкою по дорозі. Вискочив Лис із жита, напився доволі, а чоловік, проклинаючи Дрозда, взяв порожню бочку й поїхав додому.

Сидить Дрозд на дереві та й в'є собі гніздо, аж тут зирк, а Лис знов під деревом.

- Дрозде, Дрозде, вивів ти мене з ями?

- Вивів.

- Нагодував ти мене?

- Нагодував.

- Напоїв ти мене?

- Напоїв.

- Ну, а тепер посміши ти мене, а то я, їй-богу, твоїх дітей живцем поїм.

- Не їж, Лисику, я тебе посмішу.

Горює Дрозд, нудьгує Дрозд, як би йому Лиса посмішити, а далі каже:

- Ходімо зо мною.

Вийшли з лісу знов на польову доріжку, Лис засів у житі та й жде. Аж ось їде дорогою той самий чоловік, що їхав з водою: сам сидить спереду, а ззаду сидить його синок з паличкою в руці. Підлетів Дрозд, сів на плече чоловікові та й клює.

- Ой, тату,- каже хлопець,- на вас птах сидить! Не ворушіться, я його вб'ю.

Ще старий не встиг гаразд розслухати, що син каже, а хлопець як замахне паличкою - лусь батька по плечу! Дрозд тільки фуркнув, а за хвилину сів на друге плече чоловікові. Знов розмахнувся хлопець і ще дужче влучив батька по плечу.

- Ой, сину, що це ти робиш? - крикнув батько.

- Цитьте, тату! Якась пташка все сідає на ваші плечі, я її повинен зловити.

- То лови, а не бий! - з болю кричить батько.

Політав, політав Дрозд та й сів старому на голову та й клює його солом'яний бриль, немов тут йому й місце. Махнув хлопець долонею, щоб його спіймати,- фуркнув Дрозд. Сів удруге, знов хлопець на нього намірився рукою - знову даремно.

«Чекай же ти, бісова птиця! Вже я тебе почастую!» - подумав хлопець. І коли Дрозд утретє сів на батькову голову, він, не тямлячи гаразд, що робить, як замахне палицею, як трісне старого по голові, аж тому світ замакітрився. Дрозд фуркнув і полетів собі геть. А Лис, сидячи в житі, дивився на це все і аж за живіт держався зо сміху над Дроздовими штуками. Бачить Дрозд, що Лис такий радий, і вільніше зітхнув.

«Ну,- думає,- тепер, мабуть, дасть мені спокій, не буде моїм дітям загрожувати».

Та ледве він знову взявся мостити своє гніздо, аж зирк, Лис уже знов під деревом.

- Дрозде, Дрозде,- мовить Лис,- вивів ти мене з ями?

- Вивів.

- Нагодував ти мене?

- Нагодував.

- Напоїв ти мене?

- Напоїв.

- Розсмішив ти мене?

- Розсмішив.

- Ну, а тепер ще мене настраши, бо інакше я твоїх дітей поїм.

Горює Дрозд, нудьгує Дрозд, як би йому Лиса настрашити, а далі й каже:

- Що ж маю робити? Ходімо зо мною, я тебе настрашу.

Веде Дрозд Лиса попід лісом дорогою на велике пасовисько. Там паслася велика череда овець. Пастухи сиділи в курені, а пси бігали навколо череди, пильнували овець. Став Лис здалека, край лісу, побачивши псів, не хоче йти далі.

- Що, Лисику, страшно? - питає Дрозд.

- Ні, не страшно,- каже Лис,- а тільки я втомився, не хочу йти далі.

- Як же я тебе настрашу, коли ти не хочеш далі йти? - питає Дрозд.

- Як знаєш,- мовить Лис,- але знай, що коли не настрашиш, то я твоїх дітей з кістками з'їм.

- Добре,- каже Дрозд,- лягай же ти ось тут у жито і дивись, що я буду робити. А коли тобі стане страшно, то гукни мені, щоб я перестав.

Полетів Дрозд, сів собі на землі перед псами та й дряпає землю лапками. Кинулися пси до нього, він підлетів та зараз же сів знову недалеко од того місця, та вже трохи ближче до Лиса. А Лис дивиться, що з того буде, а того й не бачить, що пси підходять все ближче та ближче. Далі Дрозд зривається з землі й, одним крилом махаючи, мов скалічений, починає летіти просто до Лиса. Пси за ним.

Бачить Лис, що біда, як схопиться з місця, як крикне до Дрозда:

- Ну що ж ти, дурню! Ти й справді псів на мене ведеш?

Тут його пси побачили та як кинуться за ним. Ледве Лис здужав пробігти декілька кроків, як пси наздогнали його й роздерли.

This file was created

with BookDesigner program

bookdesigner@the-ebook.org

25.06.2008