Тунель [Бернхард Келлерман] (fb2) читать постранично, страница - 2

випроставши ноги, наскільки це можна було зробити в ложі, і спокійно обводив поглядом залу. На зріст Аллан був не дуже високий, проте широкоплечий і кремезний, як боксер. Його велика голова мала скорше чотирикутну, ніж овальну, форму, а виголене, трохи грубувате обличчя було надзвичайно засмагле. Навіть тепер, узимку, на щоках у нього проступали сліди ластовиння. Як і всі чоловіки на той час, Аллан був ретельно зачесаний на проділ, м'який каштановий чуб полискував міддю. Ясні, сіро-голубі, глибоко сховані під міцним опуклим чолом Макові очі світилися по-дитячому лагідно. А взагалі Аллан був схожий на морського офіцера, який щойно повернувся з плавання, надихавшись свіжого повітря, й сьогодні випадково вдягнув фрак, що йому не дуже й личив. Такий собі здоровий, трохи грубуватий, однак добродушний чоловік, досить інтелігентний, хоч і нічим не примітний.

Аллан збавляв час як умів. Музика над ним влади не мала, вона не тільки не допомагала йому зосереджуватися, заглиблюватись у думки, а навпаки — розвіювала їх, розпорошувала увагу. Він прикидав оком розміри величезної зали, захоплюючись обвідною конструкцією стелі та лож. Аллан поглядав на мерехтливе, колихке море віял у партері й міркував про те, що в Штатах багато грошей і що тут, мабуть, можна здійснити справу, яку він замислив. Як людина практична, він почав підраховувати, скільки коштує година освітлення концертної зали. Дійшовши висновку, що ця сума становить десь тисячу доларів, Аллан узявся розглядати чоловіків. Жінки його зовсім не цікавили. Потім його погляд упав знов на порожню ложу Ллойда й ковзнув униз, до оркестру, праве крило якого Алланові було добре видно. Як і всіх людей, котрі не розуміються на музиці, його вражала машинна точність, що з нею працював оркестр. Мак подався трохи вперед, щоб роздивитися диригента, чия рука з паличкою тільки час від часу мигала над балюстрадою. Цей худий, вузькоплечий, вишуканий джентльмен, якому за один вечір платили шість тисяч доларів, був для Аллана цілковитою загадкою. Мак придивлявся до нього довго й уважно. Навіть сам вигляд диригента був незвичайний. Голова з гачкуватим носом, невеликі жваві оченята, міцно стулені вуста й ріденький чубчик, що стирчав назад, робили його схожим на шуліку. Здавалося, крім шкіри та кісток, чоловік мав лише клубок нервів. Однак він спокійно стояв серед хаосу звуків та шуму й скеровував цей хаос, як хотів, одним помахом своїх білих, позірно безсилих рук. Аллан був у захваті від диригента, мов від чарівника, в чиї таємниці й могутність годі навіть проникнути. Йому здавалося, ніби цей чоловік народився в прадавні часи й належить до якоїсь дивної, незбагненної, чужої раси, що вимирає.

Та саме цієї миті худорлявий диригент скинув над головою руки, несамовито ними потряс, і в тих руках немовби прокинулася зненацька надлюдська сила: оркестр загримів і раптово змовк.

Лавина оплесків прокотилася залою, глухо відлунюючи в найдальших кутках гігантської будівлі. Аллан зітхнув, випростався в кріслі й хотів був устати. Але він помилився — внизу дерев'яні духові інструменти вже почали адажіо. З сусідньої ложі ще долинули останні слова якоїсь розмови: «...двадцять процентів дивіденду, чоловіче! Це справжнє діло, другого такого блискучого...»

І Аллан мусив нишком сісти. Він знов почав розглядати не зовсім зрозумілу йому конструкцію ярусу лож. А його дружина, сама молода піаністка, навпаки, всім своїм єством віддалася музиці. Поряд з чоловіком Мод здавалася маленькою і тендітною. Її гарненьку чорняву голівку мадонни підпирала рука в білій рукавичці, а рожеве прозоре вушко вбирало хвилі звуків, що линули знизу, згори, звідусіль. Могутнє бриніння, що ним ці дві сотні інструментів сповнювали повітря, стрясало кожний нерв у її тілі. Невидющий погляд широко розплющених очей дивився у далечінь. Мод була така збуджена, що на її ніжних, гладеньких щоках повиступали кругленькі червоні плями.

Ніколи ще, здавалося Мод, вона не сприймала музику так глибоко, ніколи ще взагалі не чула такої музики. Проста мелодія, ледь уловимий побічний мотив викликали в її душі досі незнане раювання. Один-однісінький звук відкривав у ній невідому, приховану артерію щастя, і те щастя, яскраво бризнувши, осліплювало зсередини все її єство. Ця музика пробуджувала почуття найсвітлішої радості й краси! Навіяні музикою видіння, осяйні й променисті, були чарівніші від будь-якої дійсності.

Життя в Мод було таке саме просте, звичайне, як і її образ. Не ставалося в ньому ні великих перемін, ні особливих, примітних подій,— воно скидалося на життя тисяч інших молодих дівчат та жінок. Народилася Мод у Брукліні, де її батько держав друкарню, виховувалася в одному маєтку серед пагорбів Беркшіру, оточена турботами й ласкою матері, вродженої німкені. Мод дістала добру шкільну освіту, два роки слухала лекції на літніх учительських зборах, напхала свою маленьку голівку силою всіляких знань та премудростей, щоб їх