Ґолді у Страшному парку [Мері Блер] (fb2) читать онлайн
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
[Оглавление]
Мері Блер Ґолді у Страшному парку
А ти віриш у дива? Так? Тоді одного разу до тебе неодмінно прилетить чарівний захисник! Адже ці милі крилаті звірятка завжди приходять на допомогу тим, хто вірить у диво… Історії про добрих i вірних, сміливих i веселих ферiґардiв чекають маленьких читачів на сторінках цих чудових книжок.
Розділ 1. Єва заблукала в лісі
Одного чудового літнього ранку батьки Єви вирішили разом із донькою поїхати до озера. Тато дівчинки — офіцер поліції містер Джонс — багато працював, тому, коли в нього траплялися вихідні, намагався провести їх із родиною на природі. Для Єви ця поїздка була особлива, — адже вона обіцяла пригоди. Річ у тім, що зовсім недавно, на її сьомий день народження, батьки подарували їй цуценя. Його назвали Лонні. І ось тепер вони разом із ним їхали в машині і з цікавістю розглядали, що діється за вікном. — Ура! Приїхали! — зраділа дівчинка, коли автівка зупинилася на березі озера. — Матусю, можна я покажу Лонні нашу галявину? — Чому б і ні! Але візьми його на повідець. Він уперше на природі й може втекти. Єва начепила на цуценя нашийник із повідцем і відчинила дверцята машини. Лонні радісно заскавучав і став гасати по галявині. Дівчинка ледь встигала за ним. Батьки збирали хмиз для багаття, а Єва із цуценям вирушила до струмка. Дівчинці подобалося милуватися прозорою водою, що дзюрчала між камінням, і запускати кораблики з листочків. Вона йшла знайомою стежкою, Лонні жваво біг попереду. Йому було все цікаво, і він раз по раз завертав у кущі, що росли обабіч стежки. Повідець чіплявся за гілки, заплутувався в них, і Єві весь час доводилося розплутувати його. Нарешті, їй усе це набридло, і вона відстебнула його від нашийника. — Лонні, ти ж далеко не біжи, а то заблукаєш, — суворо наказала дівчинка цуценяті. Собача радісно загавкало у відповідь і стрибнуло в чагарникові хащі. — Лонні, ти куди? Нам в інший бік! — скрикнула Єва й кинулася за ним. Дівчинка чула віддалік гавкіт свого неслухняного вихованця і, оминувши кущі, бігла на звук. У просвіті між деревами промайнув Лонні, але за мить зник з очей. Дівчинка бігла й бігла, але ніяк не могла наздогнати цуценя. Тепер вона вже не чула і його дзявкотіння. Озирнувшись, Єва зрозуміла, що не знає, де опинилася. «Треба просто повернутися назад», — вирішила дівчинка й розвернулася, як їй здавалося, у той бік, звідки прибігла. Але всі дерева були такими однаковими, і вона ніяк не могла вийти на стежку. Єва зрозуміла, що заблукала, і неабияк злякалася. Вона покликала на допомогу, але ліс відповів їй тільки пташиними голосами. Єва заплакала. — Такого прекрасного сонячного дня плакати негоже, — почула раптом дівчинка коло себе дзвінкий голос і підвела очі. Перед нею на веселкових крильцях пурхало маленьке золотисто-руде лисеня. — Хто ти? — несміливо спитала Єва. — Мене звати Ґолді. — Ти ж лисеня? То чому літаєш, та ще й розмовляєш? — Я не звичайне лисеня, я — феріґард. Чарівний захисник. — Так ти мені не примарився? Ти є насправді? — досі не йняла віри своїм очам дівчинка. Лисеня підлетіло до Єви ближче й лапкою змахнуло сльозинку з її щоки. — Я справжній, але побачити мене може тільки той, хто вірить у дива. А ти в них, гадаю, віриш. — Аякже! І ти прилетів, щоб допомогти мені? — Саме це і є покликанням феріґардів, — поважно відповіло лисеня. — Ну ж бо, ходімо, нам треба якнайшвидше знайти твоє цуценя. — Лонні? Ти знаєш, де він? Лисеня поманило Єву лапкою, і дівчинка пішла за ним. Вони бігли крізь густі чагарники, але прямувати за феріґардом було напрочуд легко — гілки самі розступалися перед Євою, відводячи від неї свої колючки. Уже за кілька хвилин Єва почула неспокійне гавкотіння цуценяти й голоси своїх батьків, які гукали її. Дівчинка стала прощатися з лисеням. На її очах бриніли сльози. — О, Ґолді, ти так допоміг мені! А тепер ти… зникнеш? — сумно спитала Єва. — Я залишуся коло тебе, а твої батьки не зможуть побачити мене, — заспокоїло дівчинку лисеня. Єва заквапилася до тата й мами. Вона не могла натішитися з того, що Лонні сам знайшов дорогу на галявину. Утім, дівчинка пообіцяла батькам не ходити в ліс сама. Увечері, коли сім’я повернулася додому, золотисте лисеня все ще залишалося з Євою. Воно літало побіля неї і з цікавістю розглядало все навколо. Будинок нової подруги здався Ґолді таким затишним, що він став прилітати до дівчинки щодня.Розділ 2. Живе скло
Одного разу Єва гралася з Ґолді у своїй кімнаті, а у вітальні мама й тато дивилися телевізор. Раптом мама покликала доньку. Показували передачу про скульптури зі скла. Єву вразило, що скляні квіти й метелики мали такий вигляд, немов справжні. З передачі стало відомо, що в місті, де жила Єва, незабаром мала відбутися виставка скляних скульптур. А за кілька днів тато, повернувшись увечері з роботи, просто з порогу радісно повідомив: — Я купив квитки на виставку «Живе скло». — І помахав у повітрі яскравими папірцями. — О, нарешті ми побачимо ці чарівні скульптури! — заплескала в долоні мама. Єва теж зраділа. Увечері, уже лежачи в ліжечку, дівчинка сказала Ґолді: — А ти полетиш із нами на виставку скляних скульптур? — Ну… — скривило носика лисеня. — Там буде дуже багато людей. Та й що там цікавого? — Люди, звісно, не вміють творити дива, але іноді щось по-справжньому прекрасне створити можуть. Будь ласка, летімо зі мною. Єва так палко вмовляла Ґолді, що пухнастий упертюх нарешті погодився. На виставці і справді було дуже багато людей. Єва хвилювалася, коли б, бува, хто-небудь не побачив Ґолді. Але маленьке лисеня слухняно сиділо на її плечі, залишаючись невидимим. Вироби зі скла були напрочуд прекрасні: яскраві букети, ніжні метелики, розкішні дерева. Роботи деяких майстрів вражали своїми розмірами — над глядачами височіли величезні кораблі під вітрилами й казкові за́мки. В окремій залі були виставлені роботи художниці Крістал Гартлесс. Саме тут зібралося найбільше глядачів. Адже містянам цікаво було подивитися не лише на унікальні фігури зі скла, але й на саму мисткиню. Міс Гартлесс жила у великому будинку на пагорбі, на схилах якого розкинувся незвичайний парк. Вона не мала друзів, і ніхто ніколи не ступав за високу огорожу, яка надійно захищала її таємниці. Жителі містечка назвали це місце Страшним парком. — Подейкують, — прошепотіла Єва так, щоб тільки Ґолді міг її почути, — що в парку міс Крістал немає жодного живого дерева. Але мені здається, що це неправда. Просто вона дуже загадкова, тож люди й вигадують. Ґолді кортіло якнайшвидше побачити скульптури цієї таємничої жінки. Тому лисеня, залишаючись невидимим, злетіло над головами людей і вмить опинилося в залі з виробами міс Крістал. Єва пішла за своїм крилатим другом. І завмерла на порозі. Усе тут було не таке, як в інших залах виставки. Стін, здавалося, не існувало — їх густо заплітали виноградні лози. Покручені гілки, різьблене листя, ґрона фіолетових ягід були зроблені зі скла, але мали такий вигляд, ніби вони справжні. — Це диво! Просто неймовірно! Вони немов живі! Яка майстерна робота! — лунало звідусіль. — Рушай у кінець зали, — нараз почула Єва схвильований шепіт лисеняти. — Що ти там угледів? — Сама побачиш. Дівчинка пробралася крізь натовп відвідувачів виставки в кінець зали. Їй було цікаво, що ж привернуло увагу її крилатого друга. На скляній гілці сиділа фіолетова кішка. Але не це вразило Ґолді, а тепер і Єву. За спиною скляної тваринки були… крильця кольорів веселки. — Так це ж феріґард! — зойкнула дівчинка. — Так, — злякано прошепотіло лисеня. — Це Флері — моя подруга. — Значить, міс Крістал бачила Флері і зробила її фігурку зі скла. — Дуже сподіваюся, що це так. А раптом вона зачарувала справжню Флері? — злякався малюк. — Тоді все інше теж справжнє… Єва охнула. На гілках сиділо безліч птахів і дрібних тваринок, а в кутку примостився великий ведмідь. — Ти зможеш зняти з них чари? — з тривогою в голосі спитала Єва. — Тут особливе чаклування. Зняти його може лише той, хто створив. Я повинен потрапити в Страшний парк, — пробурмотів чарівний захисник. — Я піду з тобою, — твердо мовила Єва. — Слід зрозуміти, хто зачаклував феріґарда й усіх тварин, і врятувати їх. — Мені не потрібен захист такої маленької дівчинки, як ти, — усміхнулося лисеня. — А я геть не впевнена в цьому, — заперечила Єва, кинувши погляд на скляну кішечку.Розділ 3. Помічник
Ґолді хотів був вирушити до будинку міс Гартлесс простісінько з виставки. Але Єва не хотіла і слухати про це. — Ти бачиш, що сталося з Флері? А вона ж так само, як і всі феріґарди, чарівний захисник. Не можна квапитися з цим. Спочатку треба обміркувати план. Увечері Єва сказала батькам «на добраніч» і пішла до своєї кімнати. Тут на неї вже чекали Ґолді й Лонні. Лисеня нервово кружляло кімнатою, а цуценя стежило за ним і тихенько скавуліло. Щойно Єва увійшла до кімнати, як Ґолді кинувся до неї. — Єво, мені здається, я здогадуюся, хто зачаклував Флері. Це міг зробити тільки феріґард! — Але хіба феріґарди здатні заподіяти комусь шкоду? Ти ж казав, що чарівні захисники покликані допомагати тим, хто втрапив у халепу. — Саме це й непокоїть мене! Флері володіє дуже сильними чарами, вона не дозволила б себе зачаклувати. — Але… — спробувала заперечити Єва. — Гадаю, їй навіть на думку не спадало, що їй можуть заподіяти зло. А це, найімовірніше, означає, що у міс Гартлесс у полоні ще один феріґард. — А хіба феріґарда можна взяти в полон? — здивувалася дівчинка. — Щось підказує мені, що все це робота міс Гартлесс. Вона якимось чином утримує феріґарда. — Тоді треба якнайшвидше звільнити його, — кивнула Єва. — Але самі ми можемо не впоратися. — Хто ж нам допоможе? Я, звісно, міг би покликати на допомогу інших феріґардів. Але що, коли це небезпечно й вони теж потраплять у пастку? Я не можу так ризикувати. — А я, здається, придумала, — раптом радісно скрикнула Єва. — Я попрошу свого татка. Він працює в поліції і має пістолет! — Він не повірить тобі, — похитав головою Ґолді. — Крім того, дорослим краще не знати про феріґардів. А то ж їм обов’язково захочеться використовувати наші чари, щоб стати заможними. — Твоя правда. Мабуть, і з міс Гартлесс сталося те саме. Єва задумалася. Раптом її обличчя осяяла усмішка. — Є ще одна людина, яка змогла б нам допомогти. Наш сусід Тоні. Він дуже сміливий хлопчик, і він мій друг. — Де він живе? — діловито спитало лисеня. Єва підійшла до вікна й показала на сусідній будинок. Обернувшись, Ґолді вона вже не побачила.* * *
Кімната Тоні була оповита темрявою. Лампа освітлювала тільки письмовий стіл. За столом сидів хлопчик і зосереджено збирав модель літачка. Раптом він прямо над вухом почув тоненький голосок: — А цей клей, гадаєш, витримає? Тоні навіть не підвів голови, і лише важко зітхнув: — Джилсе, тобі давно час спати. Я ж просив тебе не блукати вночі будинком. — Твоя молодша сестричка давно в ліжку. Вона завжди слухається брата. Ну, майже завжди, — промовив той самий голосок, тамуючи сміх. — Покинь свої жарти! — невдоволено буркнув Тоні, озирнувся й побачив золотисте лисеня, яке пурхало перед ним. У темряві яскраво світилися веселкові крильцята таємничої істоти. — Тільки не лякайся! Я Євин друг, феріґард. Мене звати Ґолді. — Я й не злякався, — запевнив феріґарда хлопчик. — Що ти тут робиш? — Нам із Євою потрібна твоя допомога. Ходімо мерщій зі мною. Ми тобі все розповімо. — Але вже пізно. Мама заборонила мені виходити вночі з дому. Ґолді замислився на мить, а потім, хитро примружившись, спитав: — А вилітати з дому вона тобі не забороняла? — Ні, — відповів Тоні, геть спантеличений запитанням загадкового незнайомця. — Але як? Хіба це можливо? — Для феріґарда майже все можливо. Тепер стань прямо й постав цю штуковину на стіл. — Ґолді показав на модель, усе ще затиснуту в руці Тоні. Хлопчик слухняно поставив іграшку на стіл і випростався. Лисеня повільно облетіло навколо Тоні, ніби оглядаючи його з усіх боків. А потім раптом швидко-швидко закружляло. Хлопчик бачив лише лінії, які світилися й обплутували його з ніг до голови. Тоні відчув, ніби спускається в ліфті, а наступної миті він… зменшився. Лисеня підлетіло до хлопчика. — Ну що — готовий? — До чого? — мовив Тоні, який ще не встиг прийти до тями. — Сідай мені на спину — полетимо до Єви. Хлопчик з осторогою наблизився до осяйних крил і обережно торкнувся м’якого хутра золотистого лисеняти. — Хапайся міцніше, мені не буде боляче, — ніби зрозумівши сумніви Тоні, підбадьорив хлопчика Ґолді. Тоні усміхнувся й заліз на чарівного захисника. Нові друзі знялися в повітря й хутко вилетіли з відчиненого вікна.* * *
А за кілька хвилин Єва побачила, як до її вікна наближається золота зірочка. Дівчинка ширше відчинила вікно, і в нього влетіли Ґолді й Тоні. — Привіт! — радісно вигукнула Єва. — Привіт, а ось і ми! — приземлився Ґолді на стіл. — Зволікати більше не можна! Ти готова до пригод? Сідай хутчіше мені на спину. — Але… — Ой, мало не забув! Тебе ж треба зменшити, — зніяковів Ґолді. — Тоні, тобі поки що доведеться злізти. Хлопчик сплигнув зі спини феріґарда, і той закружляв навколо Єви. Дівчинка враз зменшилася, навіть не встигнувши здивуватися тому, що відбувається з нею. Лисеня посадило на спину спочатку Єву, потім Тоні і злетіло до стелі. — Отже, команда з порятунку феріґарда в зборі! Рушаємо! Єво, тобі доведеться все розповісти Тоні по дорозі — треба ж бо поспішати. Друзі шугонули у вікно й полетіли до лиховісного й загадкового Страшного парку.Розділ 4. Страшний парк
Нічний політ на феріґарді — це одна з найчудовіших пригод, про які лише може мріяти кожна дитина. Звісно, діти були в захваті. Єва розповіла другу про виставку й міс Гартлесс. Тоні був згоден із Ґолді: треба терміново в усьому розібратися і допомогти. Нарешті, друзі опинилися коло Страшного парку. Ґолді з острахом перелетів через високу стіну, ніби очікуючи, що будь-якої хвилини пролунає виття сирени. Але навколо панувала німа тиша. Гнітюча, нежива… Не чутно було ні цвіркунів, ні нічних птахів. Не шелестіло листя. Дерева, що темніли внизу, залишалися нерухомими. — Здається, чутки правдиві, і тут справді немає жодного живого дерева, — прошепотів Ґолді. У глибині парку стояв будинок. Він був подібний до величезного куба, у центрі якого височіла кругла вежа з куполом. — Схоже на обсерваторію, — зауважила Єва. — Ми з класом їздили в подібну на екскурсію. — Треба підлетіти до вікон і зазирнути в будинок, — пошепки сказав Тоні. — Може, ми знайдемо спосіб дістатися всередину. — Я можу потрапити всередину і крізь стіну, — пожвавішав Ґолді. — Але вас пронести не зможу. — Одного ми тебе не відпустимо, — прошепотіла Єва. Ґолді наблизився до одного з вікон. Але було занадто темно, щоб бодай щось розгледіти. — По-моєму, ми зможемо потрапити в башту. Поглянь он туди. — Закинувши голову, Єва показала друзям на прочинене вікно. Ґолді метнувся туди й разом із дітьми прослизнув у вузький отвір. Діти опинилися в приміщенні, заставленому ящиками. Феріґард сів на підлогу, і Єва з Тоні злізли з його спини. — Ґолді, буде краще, якщо ти повернеш нам колишній розмір, — прошепотів Тоні. — Але ж тоді ви станете помітними, — заперечило лисеня. — А якщо потрапимо їй до рук? Що тоді? Ми ж будемо геть безпорадними. Нас посадять у клітку, як мишей, — не погодився хлопчик. Лисеня кивнуло на знак згоди й обсипало дітей іскрами. Вони враз стали такими, як були. Тоні відшукав кручені сходи, що вели і нагору, і вниз. — Куди тепер? — ледь чутно прошепотів Тоні. — Ґолді, ти можеш визначити, чи є в будинку феріґард? — Здається, я відчуваю його. Він поряд, але дуже слабкий, — занепокоїлося лисеня й полетіло вгору. Діти пішли за ним сходами. Піднявшись на саму гору, друзі опинилися в круглій порожній залі. Лише в самому центрі в повітрі висіла велика скляна куля. Там, згорнувшись клубочком, лежав пес. Хутро на ньому ледь помітно світилося. Побачивши чарівного захисника, Ґолді кинувся до нього. Діти побігли за ним. Біля кулі друзі зупинилися. — Здається, він просто спить, — прошепотіла Єва. — Ох! — скрикнуло лисеня. — Його крила… Діти простежили очима за лапкою феріґарда й побачили, що за спиною у пса його крила не тріпотіли. Тьмаві, сірі, вони немічно звисали по обидва боки його тіла. Великий собака, напевно, почув зойк Ґолді й повільно підвів голову. Він втомлено дивився на лисеня, яке пурхало коло скла, і мовчав. — Привіт, — розгублено привітався малюк, але пес і далі мовчав. — Може, він тепер і говорити не може, — висловив припущення Тоні. — Хто ви? Навіщо ви прийшли? — нарешті спитав феріґард хриплим голосом. — Ми хочемо врятувати тебе й інших тварин, — м’яко мовила Єва, доторкнувшись до скла. — Забирайтеся звідси! — гаркнув пес. — Мене не треба рятувати. — Але ти ж феріґард. Міс Гартлесс тримає тебе в полоні і змушує робити дуже погані речі, — повела далі дівчинка. — Хто вам сказав, що я в полоні? — посміхнувся пес. — Тоді чому ти тут? — гнівно кинув Ґолді. — Коли Крістал була зовсім маленька, вона втратила батьків. Про неї дбав рідний дідусь. Але він був суворий, а дівчинці так потрібна була любов. Я став її чарівним захисником. А тепер вона втратила й діда. Маленька залишилася зовсім сама! Як я міг її покинути? — Якщо тобі так хочеться — залишайся! Але ми не можемо покинути інших, — верескнув спересердя Ґолді. — Ми повинні врятувати Флері. — Ідіть геть, — знову гаркнув пес. — І хутчіше забери звідси дітей, — звернувся він до лисеняти. — Скоро повернеться Крістал. А вона терпіти не може дітей. — А як же тварини? Допоможи нам розчаклувати їх, і ми підемо, — попросила Єва. — Навіщо ти зробив їх скляними? — втрутився Тоні. — Але ж це ненадовго, просто щоб Крістал не плакала. Вона завжди просила мене зробити для неї гарні іграшки, щоб їй не було так самотньо. Маленька… — Чому ти називаєш її маленькою? Міс Крістал уже давно доросла. Ти зробив для неї сотні скляних скульптур, а вона продає їх, щоб прославитися і стати заможною. — Це неправда! Я вам не вірю. Моя Крістал добра дівчинка. Вона навіть зробила для мене цей будиночок, як у місті феріґардів, щоб я міг відновлювати сили. — Будиночок? Так це ж просто скляна куля. А сам ти в полоні в неї. Ти старієш і невдовзі загинеш, якщо залишишся тут. Подивися на себе: твої крила зовсім потьмяніли. — Це неправда, такого не може бути, — правив своє пес. Друзі опинилися в глухому куті: вони не знали, що робити і як врятувати Флері та інших тварин. — Якщо міс Гартлесс застане нас тут, буде біда, — спохопився Тоні. — Треба швидше тікати звідси. А вдома подумаємо, як діяти далі. Покинувши пса самого, друзі майнули до сходів. Діти повернулися до кімнати, заставленої ящиками, через яку вони потрапили в будинок. — Ґолді, неси нас хутчіше звідси, — злякано попросив Тоні. Лисеня слухняно закружляло навколо дітей. Вони, як і минулого разу, вмить зменшилися. Тоні спритно виліз на спину феріґарда і простягнув Єві руку. Проте дівчинка не встигла схопитися за неї. Із-за ящика вигулькнула міс Гартлесс. Вона схопила дівчинку, як маленьку лялечку, і вже потягнулася, щоб дістати й Ґолді. Але феріґард стрілою вилетів у вікно. — Бридкі дітлахи, хотіли вкрасти в мене Флаффі! Ну ж бо подивімося, хто тут у нас. Міс Крістал рушила до майстерні. Так вона називала велику кімнату, у яку складала все, що хотіла перетворити на статуї.Розділ 5. План порятунку
А тим часом Ґолді відніс Тоні додому. Розвиднялося. Усю дорогу друзі мовчали. Вони були так приголомшені, що не могли вимовити ані слова. Опинившись у кімнаті Тоні, Ґолді відразу повернув хлопчикові його справжній розмір. — Що ж нам тепер робити? Вона ж перетворить Єву на скляну дівчинку! — хвилювався Тоні. — Скажи, Ґолді, чи є ще на світі феріґарди, крім тебе й Флаффі? — Так. Нас багато, — відповів малюк. — Може, звернемося до них по допомогу? — Вони можуть відібрати у Гартлесс Єву та інших тварин. Але я не впевнений, що хтось, крім цього Флаффі, зможе розчаклувати їх. До того ж феріґарди добрі, вони не стануть шкодити міс Крістал, — похитало головою лисеня. — Але тоді вона продовжить множити зло, — скрикнув хлопчик. — Так, вона — небезпечний супротивник. Гадаю, нам знадобиться допомога і людей, і феріґардів! На мордочці Ґолді сяйнула усмішка. — Ти щось придумав? — Аякже! Нападемо відразу з двох боків, — загадково мовило лисеня й розчинилося в повітрі. Здивований Тоні завмер посеред кімнати. Раптом щось наче луснуло, і Ґолді знову з’явився перед хлопчиком. — Мало не забув! Рано-вранці ти повинен сходити до Євиного тата й покликати його на допомогу. — Але що я йому скажу? — не зрозумів Тоні. — Скажи правду, ну, майже всю… Коли ми покидали Євину кімнату, дівчинка залишила батькам записку. У ній вона попередила, що ви пішли до міс Крістал. — Невже я повинен розповісти їм про феріґардів? — здивувався хлопчик. — Не обов’язково. Просто скажи: міс Гартлесс на виставці помітила, що Єві сподобалися її скульптури, і запросила дівчинку до себе в гості. Єва побоялася йти сама й узяла тебе із собою. — Але… — Жодних «але»! Вигадай будь-що. Головне — привести Євиного тата до будинку Крістал. А я покличу феріґардів на допомогу. — Ти хочеш викрасти Флаффі? — Ще не знаю. Але о дванадцятій ви повинні бути в міс Крістал. Ґолді знову зник. Тоні рішуче попрямував у ванну, щоб умитися холодною водою й зібратися з думками. Коли рано-вранці мама покликала Єву снідати, з кімнати дівчинки долинув лише жалібний гавкіт Лонні. Мама занепокоїлася, що дочка проспить у школу, і увійшла до неї. Але ліжко Єви було застелене. — Єва зникла! — вигукнула жінка. На її голос прибіг Євин тато. Окинувши кімнату поглядом, він одразу помітив записку, що лежала на столі:Любі мої мамо й татко, не хвилюйтеся, будь ласка. Міс Крістал Гартлесс запросила мене в гості подивитися на її чудові скульптури. Я покликала із собою Тоні. Сподіваюся, ми повернемося не надто пізно. Єва— Справді, не хвилюйся, вона, напевно, у міс Гартлесс, — намагався заспокоїти дружину містер Джонс. Раптом у двері подзвонили. Євина мама кинулася відчиняти. На порозі стояв схвильований Тоні. — Допоможіть! — вигукнув хлопчик. — Єва втрапила в біду. — Що з нею? — прошепотіла Євина мама і враз зблідла. — Тоні, не стій на порозі, заходь і розкажи все по порядку. Євин тато зачинив за хлопчиком двері і провів його до вітальні. Тут він посадив Тоні на диван, а Євина мама дала йому склянку води. Тоні ніколи не був брехунцем, тому йому було тяжко придумати правдоподібну історію. Утім, він хотів урятувати Єву. — Учора Єва попросила мене піти з нею до міс Крістал, — почав свою розповідь Тоні. — Спочатку все було гаразд. Хоча міс Гартлесс, як мені здалося, була не надто задоволена, що я прийшов із Євою. Вона показала нам свою майстерню. Там багато гарних скляних звірів. А потім вона принесла нам чай. У нього був якийсь дивний запах, тому я майже не пив, а Єві він припав до смаку. Міс Крістал вийшла з кімнати, але раптом я помітив, що Єва засинає. Я спробував розбудити її, але в мене нічого не вийшло. Сам я теж відчув себе якось дивно. Я зрозумів, що нас напоїли снодійним. Я не знав, що робити, і вдав, що теж заснув. Тоні замовк. — Не хвилюйся, Тоні. Ти ні в чому не винен. Що було далі? — поквапив хлопця містер Джонс. — Міс Гартлесс повернулася. Побачивши, що ми спимо, вона розсміялася і сказала… — Хлопчик знову запнувся. — Що вона сказала? Ти пам’ятаєш? — «Тепер я зроблю по-справжньому живі скульптури», — ось що вона сказала. Коли вона відійшла подалі, я тихенько встав і вислизнув у коридор. Вона погналася за мною, але я встиг втекти. Містере Джонс, Єва в небезпеці. Треба поспішати! Не гаючи часу на розмови, містер Джонс хутко зібрався й вирушив до будинку художниці. Тоні пішов із ним.
Последние комментарии
10 часов 29 минут назад
13 часов 17 минут назад
1 день 23 часов назад
2 дней 8 часов назад
2 дней 13 часов назад
2 дней 15 часов назад