Балакучий пакунок [Джеральд Даррелл] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (64) »
Джеральд Даррелл Балакучий пакунок
Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля» 2016 ISBN 978-617-12-4027-8 (fb2) Жодну з частин цього видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва Електронна версія зроблена за виданням:
УДК 82 ББК 84(4Вел) Д20 Перекладено за виданням: Durrell G. The talking parcel / Gerald Durrell. — Glasgow: Collins, 1976. — 192 p. Переклад з англійської Наталії Трохим
Ілюстрації та обкладинка Михайла Біломлинського
Дизайнер обкладинки Аліна Ачкасова
ISBN 978-617-12-3424-6 ISBN 978-1-5344-0123-5 (англ.) © Gerald Durrell, 1974 © Михайло Біломлинський, ілюстрації та обкладинка © Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2017 © Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад і художнє оформлення, 2017
Розділ І. Балакучий пакунок
Літак, яким Саймон і Пітер прилетіли в Афіни у гості до своєї двоюрідної сестри Пенелопи, приземлився. Двері його відчинились, і хлопцям у лице хлинула хвиля гарячого, мов з печі, повітря і такого яскравого сонячного проміння, що вони мимоволі замружились. Після вічно похмурої і дощової англійської погоди, до якої вони звикли, це була просто фантастика, і хлопчаки, розморені та засліплені, мружились, мов коти на полум’я, дослухаючись до розкотистої дзвінкої грецької мови, що заполонила все довкола.Дядько Генрі спершу їх мало не налякав: здоровенний чолов’яга, схожий на великого брунатного орла — з гачкуватим носом, кучмою сивого волосся і дуже великими руками, якими він без упину розмахував. Дивно навіть, що у Пенелопи, гарненької стрункої дівчинки з великими зеленими очима і каштановими косами, міг бути такий непривабливий батько. — Ага, — сказав дядечко Генрі, суворо зиркаючи на них. — Ну, ось ви й прилетіли! Ну-ну. Радий вас бачити. Радий бачити вас уже не такими огидними, як відразу після народження. Тоді ви були, ніби лабораторні мишенята — такі ж рожеві і бридкі. — Тату, — перебила його Пенелопа, — який же ти грубіян! — Чого це? Зовсім я не грубіян, — відрубав дядечко Генрі, — просто ділюся спогадами. — А це ваш багаж? — поцікавилась Пенелопа. — Так, — відповів Пітер. — Оті дві валізи і човен. — Човен? — здивувався дядечко Генрі. — Який ще човен? — Надувний, — пояснив Саймон. — Нам його тато подарував. — О, це чудово! Яка зручна і потрібна річ! — вигукнув дядечко Генрі. — Дуже добре, що ви його прихопили. Хлопчики аж зашарілися від радості й подумали, що, можливо, дядечко Генрі не такий уже і сердитий, як здалося на перший погляд. Тож вони взяли свої речі, завантажили їх у багажник великого відкритого автомобіля дядечка Генрі і поїхали, опромінені сонцем, минаючи незвичні краєвиди — сріблясті маслинові дерева і темно-зелені кипариси, стрункі, мов списи, під блакитним небом. Вілла дядечка Генрі, велика недоладна будівля, вмостилась на кручі над синім морем. Її широкі веранди, обвиті виноградом, берегли прохолоду, а з виноградних ліз із-поміж листя звисали величезні грона — хлопці ніколи в житті не бачили таких. Стіни були білі, вікна затуляли величезні зелені жалюзі. Коли жалюзі опускалися, у кімнатах ставало прохолодно, тьмяно і зеленаво, наче в акваріумі. Хлопчикам відвели простору кімнату з кахляною підлогою і так званим французьким вікном — до самої підлоги, — що виходило просто на веранду. — Ого! — зрадів Пітер. — Тепер я зможу щоранку до сніданку ласувати виноградом! — У саду ще ростуть апельсини, мандарини, інжир, — докинула Пенелопа, — а ще кавуни, абрикоси і груші. Дівчинка сиділа на ліжку і дивилася, як гості розпаковують речі. — Я ніяк не можу повірити, що ми вже справді тут, — сказав Саймон. — І я, — підхопив Пітер. — От тільки спека… Коли така спека, значить, ми все-таки в Греції. Пенелопа засміялася: — Це ще не спека, буває гарячіше. — Скупатися — ось що нам потрібно, — вигукнув Пітер. — Я саме про це подумала — добре було би поплавати сьогодні пополудні, — погодилась Пенелопа. — Ось поїмо — і підемо. Тут зовсім поруч є величезний пляж, вода там тепла — найкраще місце, щоб поплавати. — Можна буде спустити на воду човен, — сказав Саймон. — Еге ж! — відгукнувся Пітер. — Так і зробимо! І попливемо назустріч пригодам. Діти поїли, переодяглися в купальні костюми, взяли човен, а до нього й помпу, і поволочили його вниз кам’янистим схилом пагорба серед тонких пахощів чебрецю і мирта — туди, де навсібіч, скільки бачить око, простягався білий пляж. Блакитне плесо було спокійне, наче на ставі, і прозоре, як скло. Напомпувати човен виявилося нелегкою справою: діти раз у раз робили перерви, пірнаючи в морську прохолоду. Але врешті-решт готовий човен погойдувався на
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (64) »
Последние комментарии
39 минут 39 секунд назад
1 час 22 секунд назад
1 час 54 минут назад
4 часов 53 минут назад
4 часов 54 минут назад
5 часов 2 минут назад