Кумедія з Костем [Володимир Кирилович Винниченко] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (4) »
Володимир ВИННИЧЕНКО КУМЕДІЯ З КОСТЕМ Оповідання
З Костем сталася чудна кумедія. Діло вийшло так. Кость та ще троє хлопців — Данилко, Семенець та Микита — пасли товар на лугу. Хлопці — свій, а Кость — панський. Був вітер, та такий холодний, що чисто руки померзли, і Семенець, як не хмурив брови, як не випинав губи, ніяк не міг скрутити цигарки з кінського гною. Папір рвався, гній випадав, пальці стали тверді та червоні, як молоденька морква. — Нє, холодно, не скрутиш! — рішив маленький чорненький, як кузочка, Данилко й озирнувся. А озирнувшись, у той же мент схопився й люто, дзвінко закричав: — А куди-и ти?! А куди, Архирей, бодай тебе за вітром понесло! А куди-то ти, га?! Круторогий сивий віл Архирей, що підбирався з лугу до молоденьких, дуже смачних сходів пшениці, зараз же зупинився й зробив вигляд, що пшениця його зовсім не цікавить і маленький чорненький хазяїн його зовсім даремно кричить. Він навіть повернувся задом до тої пшениці і став спокійно та поважно скубти траву. Микита й Семенець теж озирнулись до лугу, але їхній товар пасся як слід. Микита знов натягнув свиту на голову, ліг, спер голову на руки й дивився знов на Семенця, який все-таки хотів скрутити цигарку й аж губу закусив з досади. Один тільки Кость не поглянув навіть на товар: він усе дивився на пальці Семенця. Зеленкуваті, вузенькі, глибокі оченята його не одривались, а губи роззявились, і з-за них виглядали ріденькі, гостренькі зуби. Здавалось, що він як укусить, то мусить страшно боліти, більше, ніж від кого другого. Але Кость ніколи не кусався. Хто б і як його не бив, він нізащо не кусався. Це був кумедний-таки хлопець! — Ба не скрутиш, — раптом швидко прошепотів він, пробігши очима до Семенцевого лиця і швидко знову до рук. Семенець зневажливо глянув на нього. — А ти скрутиш? — А скрутю. У вас усіх руки померзли, а в мене ні… І знову, пробігши очима по всіх, зупинив погляд на цигарці. І посміхнувся. Чорненький і чистенький, як кузочка, Данилко раптом нахилився й потяг Костя за картуз. Кость зараз же якось кумедно зморщив носа, вишкірив зуби і зробив: — Хрр! Чисто як забиті, боязкі собаки з підверненим під себе хвостом і зігнутими ногами. Хлопці зареготали. А Кость так само пильно й уважно став дивитись на руки Семенця. Іноді він чогось облизував губи й держав їх роззявленими — видно, сохли вони в нього!.. — Ага! Не скрутиш. Руки змерзли. А в мене ні… От які! — Кость простягнув усім свою чорну, подряпану невеличку руку. Йому, очевидячки, чогось дуже хотілося говорити про свої руки. Микита помалу, ліниво взяв її і зараз же випустив. — Тю! — скрикнув вражено. — Як вогонь! Ану, дай ще, ану, дай… Ой, хлопці, як камінь на сонці… Хоч яйця печи. — Ану, ану! — кинувся Данилко. Семенець поспішно одклав убік цигарку і собі схопивсь за Костеву руку. Рука була страшно гаряча. — Ой, бий же його сила божа! Прямо як жар!.. Здивовано дививсь Данилко на Костя своїми великими, як у Архирея, карими очима. — І ноги… — простягнув одну чорну, порепану ногу Кость, лизнувши губи. Ноги теж були гарячі. — А я й без свити! — додав він без посмішки й бігаючи по всіх очима. Дійсно, всі були в свитках і чоботях, а Кость босий і в одному піджачку та брудній сорочці. Груди були розхристані. Архирей тим часом був уже недалечке від пшениці. Іноді він цілком байдуже підводив голову й дивився в той бік, де сиділи хлопці, і знову нагинався, щипав траву й підступав все ближче та ближче. За лугом далеко-далеко темнів ще бурий ліс, а з-за гори на другий бік виглядали тополі економії. Ворони поодинці все літали в один бік і крякали над хлопцями. Над воронами у той же бік пливли весняні темно-сталеві хмари. І вітер ставав все холодніший; наближався вечір. Хлопці здивовано обдивлялись Костя, а він спідлоба зиркав на них, і невідомо було, чи хвастався тим, чи ні. — І не холодно тобі? — Нє! — І ніколи не холодно? — Нє! — Та брешеш! От бреше, як собака. — Н-нуда, нє… А в мене льогкі цигарки є. І Кость, знову лизнувши губи, поліз у кишеню й обережно витяг ганчірочку. У ганчірочці справді було декілька папірос. Хлопці скоса з заздрістю подивились на ганчірку. — Де ж ти взяв? — спитав Данилко, підступаючи ближче. Кость зараз же притулив ганчірку до грудей. — Ага!.. А в вас нема… — Та де ж ти взяв? — А в економа вкрав… Хрр… — Е? — здивувався Данилко. — От штука! — зневажливо скривив губи Семенець. — Я їх скільки хоч курив, як був на ярмарку. Але покинув крутити з гною й сів коло Микити. — Ану, дай попробувати… — підморгнув Данилко, але так безнадійно підморгнув, що, видно, й сам не вірив, що той дасть. У цей мент Микита раптом сперся на правий лікоть, швидко простяг ліву руку й вихопив у Костя ганчірку. Кость якраз збирався щось сказати Данилові й аж здригнувся весь. Але зараз же скривився, вишкірив зуби й зробив: — Хрр! Але хлопці в мент схопились,- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (4) »
Последние комментарии
21 часов 1 минута назад
1 день 5 часов назад
1 день 19 часов назад
1 день 23 часов назад
1 день 23 часов назад
2 дней 1 минута назад