Начал читать первую книгу и увидел, что данный автор натурально гадит на чужой труд по данной теме Стикс. Если нормальные авторы уважают работу и правила создателей Стикса, то данный автор нет. Если стикс дарит один случайный навык, а следующие только раскачкой жемчугом, то данный урод вставил в наглую вписал правила игр РПГ с прокачкой любых навыков от любых действий и убийств. Качает все сразу.Не люблю паразитов гадящих на чужой
подробнее ...
труд и не умеющих придумать своё. Вообще пишет от 3 лица и художественного слога в нем не пахнет. Боевые сцены описывает в стиле ой мамочки, сейчас усрусь и помру от ужаса, но при этом всё видит, всё понимает но ручки с ножками не двигаются. Тоесть всё вспомнить и расписать у ГГ время есть, а навести арболет и нажать на спуск вот никак. Ах я дома типа утюг не выключил. И это в острые моменты книги. Только за это подобным авторам надо руки отрывать. То есть писать нормально и увлекательно не может, а вот влесть в чужой труд и мир авторов со своей редакцией запросто. Топай лесом Д`Картон!
Книга из серии тупой и ещё тупей. Автор гениален в своей тупости. ГГ у него вместо узнавания прошлого тела, хотя бы что он делает на корабле и его задачи, интересуется биологией места экспедиции. Магию он изучает самым глупым образом. Методам втыка, причем резко прогрессирует без обучения от колебаний воздуха до левитации шлюпки с пассажирами. Выпавшую из рук японца катану он подхватил телекинезом, не снимая с трупа ножен, но они
подробнее ...
благополучно появились потом. Заряжает барабан револьвера капсюлями порохом и приклеивает пули. Причём как вы понимаете заряжает их по порядку, а потом дважды нам пишет на полном серьёзе, что не знает как дозарядить барабан, как будто этого не делал при зарядке. Офицеры у него стреляют по дальним целям из револьверов, спрашивается вообще откуда офицеры на гражданском пароходе? Куда делся боевой корабль сопровождения я так и не понял. Со шлюпкой вообще полная комедия. Вы где видели, что бы шлюпки в походном положении висели на талях за бортом. Они вообще стоят на козлах. У ГГ в руках катана, а он начинает отстреливать "верёвку" - дебилизм в острой форме. Там вообще то подъём и опускание шлюпки производится через блоки, что бы два матроса смогли спокойно поднять и опустить полную шлюпку хоть с палубы, хоть со шлюпки, можно пользоваться и ручной лебёдкой с палубы. Шлюпки стандартно крепятся двумя концами за нос и за корму иначе при спускании шлюпку развернёт волной и потопит о корпус судна. Носовой конец крепя первым и отпускают последним. Из двух барабанов по делу ГГ стрелял только один раз и это при наличии угрозы боевых действий. Капсули на дороге не валяются и не в каждой лавке купишь. Кто будучи голодным и с плохим финансовом положении будет питаться эклерами? Только дебил или детё, но вряд ли взрослый мужчина. Автору книги наверное лет 12, не более.
Как концепция - отлично. Но с технической точки зрения использования мощностей - не продумано. Примитивная реклама не самое эфективное использование таких мощностей.
Я такое не читаю. Для меня это дичь полная. Хватило пару страниц текста. Оценку не ставлю. Я таких ГГ и авторов просто не понимаю. Мы живём с ними в параллельных вселенных мирах. Их ценности и вкусы для меня пустое место. Даже название дебильное, это я вам как инженер по компьютерной техники говорю. Сравнивать человека по объёму памяти актуально только да того момента, пока нет возможности подсоединения внешних накопителей. А раз в
подробнее ...
книге людей оценивают по этому объёму, то наверняка технология связи и обмена с ней уже изучена, а значит и подключения к внешним накопителям. По этому название - глупое. В таких случаях важен процессор и скорость обмена с ним данных. Тема нейросистемы очень актуальная и запретная на нашей планете и кто реально в ней хочет разобраться уничтожаются. Нас не допускают к получению свободной энергии, радиоволнам в диапазоне головного мозга и нейросистемамам головного мозга. Причина банальная. У нас установлены в головах вирусы, отбирающие у нас больше 90%, оставляя нам лишь процентов 5-7 для личного пользования. На базе этого создана нейросеть, позволяющая некоторым сущностям жить вечно, свободно перемещаться между звёздными системами в цифровом виде и захватывать любые тела. Данную сеть каждый может наблюдать при серьёзных заболеваниях связанных с высокой температурой за 40 градусов. Раньше людей лечили горячими зварами нагревающих тело и пуховыми бельём, нагнетая температуру и тем убивая заразные микробы. Лечение опасное,выживали только крепкие организмы (естественная селекция). При температурах более 40 срываются ограничения нейросистемы и вы перестав думать о чем либо автоматом войдёте в нейросистему, в то её место к которому вы функционально ей привязано. Разобраться в интерфейсе будет трудно, как только вы попытаетесь размышлять об увиденном прямо в глазах на фоне открытых или закрытых глаз, ваз выкинет из этой нейросистемы. Уж так устроена рабская нейросеть. Я её наблюдал после лечения от Мышиной лихорадки в 2005 году в течении 3 дней, в течении которых я не мог спать и даже раслабится, так как сразу попадал в систему. У меня там функция работы с каталогами видиопотоков. Система представлялась по выбору в трех мерной проэкции уходящих в даль киноплёнки с кадрами видео, где каждый кадр новоя "вебкамера" и в качестве таблицы эксель с кодами изображений. Управлялась система взглядом, фокусом на кадр или ячейку таблицы. Как только открывал кадр и пытался понять изображение меня выбрасывало из системы. Понятно, было что камера двигалась выше голов людей на изображениях. Одновременно у меня открылась свойство прослушивать входящие разговоры соседних телефонов, я даже слышал входящий вызов на отключенный мой сотовый. Соседи думали, что я свихнулся, но я легко доказал, что слышу, что им говорят по телефону. Интерфейс сотовой связи интегрирован с рабской нейросетью. Это ключ к её изучению. Я не спал 3 дня после лечения антибиотиками через капельницу и мозг работал как никогда быстро и отлично. Беда была с глазами, так как они постоянно входили при попытке расслабится в нейросеть, где всё управлялось фокусировкой зрения. Они сильно болели. Я практически угрозой заставил врачей дать мне снотворное.После сна нейросеть перезагрузилась и всё вернулось по старому. Стоит обратить внимание на людей, которые совсем не спят. Нейросеть видимо позволяет продвинутым пользователям не спать и быть в тонусе. С точки зрения инженера по компьютерам я понимаю логику создания нейросети, как продолжение развития компьютерной техники и познание физиологии мозга. Человек является отличным передатчиком и приёмником радиоволн. Любой кто имеет осциллограф сталкивался с белыми шумами - объяснённые "наукой" как простой естественный фон и по сути никак не изучаемый. Со случаями дальней связи со своими любимыми во сне сталкивались многие. Если синхронизировать передачу сигнала несколько миллионов людей, то мы получим связь между звёздными системами. Синхронизация сигнала звёздных систем, получим галактическую связь. Раз кто-то разобрался в физике работы нейросистемы головного мозга, то он соответственно может её программировать и определить область самосознания души, создать все приблуды цифровой техники в своей системе, создать вирус для захвата части чужой нейросистемы, создать сеть между ними, сохранять дубликат своего сознания в системе или переселится в систему. Стать по сути богом для рабов своей сети. Спрашивается зачем посылать космические корабли с телами космонавтов в дальний космос, если можно послать кометы с наноробатами и вирусами в ближайшие звёздные системы. Найти гуманоидов, вселиться в них, построить дешёвые внутрисистемный корабли и с помощью их запустить очередную комету с вирусами к ближайшей звёздной системе. Дёшево и сердито. По сути не надо ждать корабли инопланетян из других систем. Они строятся на наших заводах у всех под носом. Я сам видел в Перми НЛО в 1978. Их лучи из пустоты видели многие и даже фото опубликовывали в газетах до 1987 года. Их строили под грифом секретности военных производств по частям и где то собирались. Всё логично и просто. Инопланетяне есть, только они занимают тела простых людей. В психбольницах полно людей с несколькими личностями в одном теле. Доказано, что существовали люди, которые не будучи даже грамотными в уме производили сложные вычисления за секунды, то есть имеют доступ к воду и выводу аналогичных функций в рабской нейросети. По сути любой гуманоид может стать богом, разумеется паразитируя на других гуманоидах. Разумеется в такой системе никто из "богов" не заинтересован в большой продолжительности жизни тел. Правда за такую "фантастику" авторам могут оторвать голову власть державшие просто на всякий случай для уменьшения конкуренции. Официальные науки о нейросистемах головного мозга никогда не покинут ясельную группу и все разрешенные теории всегда будут вести в тупик уже кем то пройденного и заблокированного на программно уровне. Осталось одна дырка для лёгкого познания рабской нейросети землян - сопряжение её сотовая связь от ретрансляторов и обратная биосвязь. Фантастика на эту тему будет самой актуальной сейчас и в будущем, так как имеет связь с реальными технологиями инопланетян и естественного развития цифровых систем. Из последнего вытекает,что отсутствие видимых признаков вычислительной техники и связи у аборигенов не является признаком отсталости и видимые проявления таких технологий можно назвать магией на нашем уровне развития. Чуете связь мир фентази магии с фантастикой сейчас и нормой бытия в будущем! Некоторые виды магии действующие на сознание людей и животных в лёгкую объясняются рабской нейросетью или аналогичным вирусом. Животные тоже имеют мозг на нейронах и так же могут быть управляемыми. Дарю идею, тем боле всё давно уже было придумано до нас!
Добавлена: 08.09.2012 Версия: 1.0. Дата создания файла: 2008-11-14 Кодировка файла: utf-8
Поделиться:
(Fb2-info) (ссылка для форума) (ссылка для блога) (QR-код книги)
[url=https://pda.coollib.net/b/79276] [b]Сборник поэзии (fb2)[/b] [img]https://pda.coollib.net/i/76/79276/cover.png[/img][/url]
<a href=https://pda.coollib.net/b/79276> <b>Сборник поэзии (fb2)</b> <img border=0 align=left style='padding: 3px;' src="https://pda.coollib.net/i/76/79276/cover.png" alt="Сборник поэзии (fb2)"></a>
QR-код книги
Аннотация
Богдан-Ігор Антонич
Богдан-Ігор Антонич (1909-1937) нарадився 5 жовтня 1909р. на Лемківщині в родині сільського священика Василя Кота, котрий незадовго до народження дитини змінив прізвище на Антонин.
У 1914 р. родина Антоничів перебралася до Відня, де з гіркою бідою перебула чотири роки. У 1919р. Богдан з мамою (батька заарештувала польська влада) переїхали на Пряшівщину до материного брата, якого невдовзі режим Пілсудського скарав на смерть за домагання прав для галицької Лемківщини.
Україна в цей час переживала історичний момент. На початку 1919 р. Об'єдналися дві молоді держави: УHР (Українська Народна Республіка) і ЗУНР (Західно-Українська Народна Республіка). І хоча її політична доля одразу ж зависла на волоску, цей короткий спалах незалежності перейшов у вимір культури. «Галичани» у Польщі, «східняки» усклад] УРСР, «закарпатці» в Чехії почували себе (з певною мірою ідеалізму) частинками великої України, якої ще немає на жодній карті світу, але яка неодмінно буде. На період такого національного ентузіазму припали шкільні роки Богдана-Ігоря.
Труднощі війни відбилися на здоров'ї хлопця. Він часто і тяжко слабував. Тому спершу йому найняли приватну домашню вчительку, а в 11 років віддали до Сяноцької гімназії. Саме в цій єдиній на всю Лемківщину польській гімназії (українських тоді там взагалі не було) дві години на тиждень відводили українській мові, основний наголос за вісім років навчання робили на грецьку та латину.
У 1923-25 pp. Б.-І. Антонич почав писати твори. Два останні роки навчання в гімназії його вчителем був Лев Гец, згодом відомий український художник. Гец осучаснив смаки Антонина, й мав на учня великий вплив. Навчаючись в університеті та по його закінченні, Богдан-Ігор надсилав учителеві свої книжки, які той оцінював дуже високо, сприймаючи їх «з нестримним захопленням». Антонич-гімназист захоплювався музикою, непогано грав на скрипці, котру потім згадував у віршах як «музичне дерево». Виступав на шкільних концертах і навіть компонував мелодії. Також малював і серйозно цікавився образотворчим мистецтвом.
У 1928р. Б. І. Антонич закінчив гімназію і записався на гуманітарний факультет Львівського університету (спеціальність – слов'янська філологія);
З 1931 р. почав друкуватися в періодиці. Саме тоді в бібліотеці журналу «Дажбог» заявилася його перша збірка «Привітання життя».
У 1933р., закінчивши студії в університеті з дипломом магістра філософії, Антонич став вільним літератором. Від 1934р. Б.-Г. Антонич активно друкується в західноукраїнських часописах «Вогні», «Дзвони», «Назустріч», «Ми». Тоді ж заходами Богдана Кравціва він видав збірку «Три перстені», за яку отримав літературну премію Товариства українських письменників і журналістів ім. Івана Франка. За неповних чотири роки письменник готує до друку чотири книги поезій, працює над малою прозою, пише роман і лібрето до опери, пробує себе у ролі мистецтвознавця. У 193б р. виходить найбільша прижиттєва збірка Б-І. Антонича «Книга Лева».
Видужування після операції у Г937р. ускладнилося запаленням легенів. Слабе серце не витримало. 6 липня Богдан-Ігор Антонич помер. Поховано поета на Янівському цвинтарі у Львові.
Збірки «Зелена євангелія» та «Ротації» вийшли у 1938р. посмертно.
«Зелена євангелія» – це книга природи «Ротації» – книга міста й цивілізації, а «Велика гармонія» – книга віри. Антонич цікавиться колективною пам'яттю й уявою праслов'ян. Префікс пра- багато важить у його світогляді. Поета манить глибина віків і далекі покоління. Час тут розгортається у дві фігури – лінії і кола. Лінійний час – ряд безперервних подій, життя від народження до смерті. Коловий час – це час вічних повернень і перевтілень. Добрий приклад такого розуміння часу дає календарна обрядовість у фольклорі), що ніби повертає нас певного дня до тих самих, щороку повторюваних ритуалів: щедрувань, колядувань, накликання весни, утоплення Марени в купальській воді. Ідея про безсмертя як безконечну мандрівку душі (відоме з давньоіндійської філософії переконання, що душа народжується вдруге, залежно від свого попереднього життя, у людині, тварині чи рослині) захоплювала поета.
Творчість Антонича споріднена з фольклором, він розлого покликався у власних віршах на християнську міфологію, пов'язану зі старозавітними переказами, канонічними євангеліями і навіть апокрифами. (Особливо прикметною тут виглядає «Книга Лева», де поет вдається до міфів про походження стихій, світил, землі всього сущого). В останніх двох збірках – «Зелена євангелія» та «Ротації» – Антонич дає ліричні переспіви початків існування: «Перша глава Біблії», «Міф», а також картини апокаліпсису: «Кінець світу», «Сурми останнього дня». Майбутню загибель цивілізації він бачить як момент вічного ланцюга творень і нищень.
Крім того, Богдан-Ігор Антонич використовував мотиви античності (єгипетської, Індійської, грецької) й поганської міфології слов'ян про великий колообіг життя у Всесвіті. Він понад усе цікавився так званими дописемними культурами. Його наснажувала думка про творення новітніх міфів, що народжуються на наших очах. Він не вважав їх менш справжніми, ніж прадавні. Навпаки. Писати вірші – це вже означало для нього займатися міфотворенням.
Поет міряє час не місяцями чи роками, а століттями. Шукаючи затерті сліди минулих народів і завмерлих культур, він бачить себе доісторичною людиною, з правіку пов'язаною зі своїм місцем під сонцем, зі своєю землею:
В Антонича ніколи не знайдете зверхнього погляду людини як царя природи, навпаки, він щоразу підкреслює, наскільки рівними й наскільки схожими виявляються живі істоти, звірята, люди та рослини перед стихією, молить Бога берегти в завію «і людські, і звірячі кубла». Недарма ж основою основ серед образів Антоничевої поезії став образ землі як стихії.
Б.-І. Антонич є автором шести книг поезії. Крім «Привітання життя» (1931), він встиг видати «Три перстені» (1934), «Книгу Лева» (1936) і впорядкувати ще три – «Зелена євангелія», «Ротації» та «Велика гармонія». Поет укладав свої збірки з надзвичайно тонким відчуттям композиції. Він не працював за принципом «що написав – те й видав». Три останні збірки готував упродовж чотирьох років, помалу вибудовуючи задум і заповнюючи його формою.
Критики все ще до кінця не визнали важливість Антонича в розвитку української поезії. Вони продовжують вагатися стосовно його точної позиції у спектрі української літератури XX сторіччя. Хоча сам Антонич співвідносив свою поезію з авангардом, він писав її радше у загальному руслі сучасної йому поезії, ніж у якійсь конкретній поетиці. Всупереч окремим школам і літературним рухам, він говорив про «авангардний підхід» з постійним пошуком нових, більш відповідних засобів вираження, постійним творенням, постійним розвитком пізнавальної сили мистецтва.
У «Привітанні життя» він починав як романтичний бунтівник, тоді звернувся до мрій і спогадів дитинства у «Трьох перстенях» і, врешті, наново відкрив себе у ролі міфотворця, чию манеру письма можна би описати як щось на межі символізму й авангарду, але що нелегко визначити з точки зору критики. Антоничева здатність вживати різні способи вираження й різні перспективи огляду дійсності, його відкритість до багатоголосся і багатоманіття виявляє його віру в те, що найкращий спосіб розпізнати і схопити єдність всього сущого – це відтворити суперечності, притаманні земному світові в часі й просторі. Проте у вищій позасвітній дійсності «за зорею» (збірки «Книга Лева» та «Зелена євангелія») ці суперечності подолано й представлено як частини єдності, вічної цілості, що її інтуїтивно відчуває митець. У самому осерді Антоничевої естетики перебуває позасвітня краса, з якою споріднена краса земна, і яка, в його розумінні, творить «велику гармонію» – абсолютну істину.
Проблема істини надихала Антоничевий пошук праслова – «правдивого слова»; він поділяв переконання модерністів, що первісні слова знаходились біля витоків часу, а тому поєднують сучасність із втраченим Раєм непідробної гармонії взаємин людини і природи. Антонич вважав, що тільки мистецтво спроможне надати довершеності жахливому досвідові життя. Антонич поділяв символістську тугу за вищим світом, особливості уяви й специфічну музичність вірша; з авангардом його пов'язували пошана до поетичного ремесла, позиція нерухомого спостерігача, парафраз і ретельна робота зі словом. Таким чином він досягнув у поезії співпраці раціонального та ірраціонального начал. Антоничева повна спадщина виявляє цю поетичну хорду між пророчим видінням і конструюванням.
Велика самоцінність спадщини Антонича, а також те, як він поєднав ідеї авангарду і міфопоетики, робить його центральною постаттю в українській поезії XX ст.
ОСНОВНІ ТВОРИ:
Збірки «Привітання життя», «Три перстені», «Книга Лева», «Зелена євангелія», «Ротації» та «Велика гармонія».
Рекомендации:
эту книгу рекомендовали 0 пользователей. Прежде чем рекомендовать книгу, хорошо подумайте. Рекомендация - это высшая оценка, которую вы можете выставить книге. 10 по 5-балльной шкале.
Лингвистический анализ текста: Приблизительно страниц: 27 страниц - очень мало (225) Средняя длина предложения: 70.47 знаков - близко к среднему (80) Активный словарный запас: близко к среднему 1508.20 уникальных слова на 3000 слов текста Доля диалогов в тексте: 0.30% - очень мало (27%) Подробный анализ текста >>
Последние комментарии
1 день 8 часов назад
1 день 12 часов назад
1 день 14 часов назад
1 день 15 часов назад
1 день 16 часов назад
1 день 17 часов назад