Дорога й ластівка [Микола Хвильовий] (fb2) читать онлайн
- Дорога й ластівка 17 Кб скачать: (fb2) - (исправленную) читать: (полностью) - (постранично) - Микола Хвильовий
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
[Оглавление]
Микола Хвильовий
Дорога й ластівка
І
У перспективі - дорога. Праворуч, ліворуч - акварелі. Далеко - ліс. Дорога до лісу, а може, вбік. Дорога спокійно відходить, і на ній порожньо. Мабуть, скоро зажовтіє листя, і в небо засумує старий дуб. Старий дуб був колись біля нашої хати, в дитинстві. Я дивлюсь на дорогу, і вона веде мене за далекі гони. Покірно йду за нею. …Колись була береза, зірвав листок і положив у книгу; книзі, здається, більш як сто літ, пожовкли навіть рядки. А в цій книзі лист із берези, пожовклий. (Може, берези вже й нема… А де згадка про автора столітньої книги з пожовклими рядками?) …Дивлюсь на дорогу. На дорозі порожньо, і я думаю про небуття: коли дорога відходить, тоді щось відходить, кудись відходить. …Потім згадую сливи. Саме по цій дорозі везли колись сливи. Я був маленький і прохав у тітки слив. Тоді вона дала мені жменю. Та не були то сливи. Було дитинство. …На краєвиді купчаться хмари, збираються на вечір. Але то буде не потоп, а впаде звичайна роса. Тоді забуяє рослина. А в потопі (пам'ятаєте?) були голуби. Біля вікна пролетіли голуби, фиркнули і зникли за величезним будинком. І каже голубка: - Дорога? - Каже голуб: - Дорога! Потім полетіли на площу Володарського і там сіли біля ратуші. …Дивлюсь знов на дорогу. За нею, куди вона йде, іде суворість, може, жорстокість, може, сама смерть. Ну, і що ж? Хай ідуть: так треба. Але все-таки що з дорогою? І сказав голуб: - Дорога? - Сказала голубка: - Дорога! По далекій дорозі пішла широка тінь. Проходили розпатлані хмари і погасили сонце. Коли пройшла тінь і сховала дорогу - дороги не було. Я впав на обніжок своєї мудрости й подумав з тоскою: - Дорога? Але голуби не озивались. Город шумів, кричали мотори, летіли будинки. Мій далекий сон (лебедине крило) розтанув над містом. …Я надів кашкета й вийшов на вулицю.
II
Було тихо і темно. Раптом повіяв вітер. І закрутило, зашуміло в деревах. Був грім - то прийшла літня пахуча громовиця. Зірвало її, і помчалась вона на темну просторінь. …А потім зашумів дощ. Вона шукала світло - - шукала, найшла, полетіла. Влетіла. Було чудове блискуче світло і тихо, без дощу. То була кімната. Сіла на шафі - спокійно, сухо, тепло. Але хвилювалась. Її хвилювало звичайне світло - електрика. Тоді вона зірвалась і знову полетіла. І от - чотири оксамитових стіни. Ясно: вдарилась в оксамитову стіну і впала в фарфорову чашу. Назад! Назад! І - в клавіші! Пронісся мелодійний звук. А що вона? …Ще раз у стелю розписану, а там в знемозі впала. Сиділа. Важко дихала. А її ніжки обгортав килим - то східний оксамитовий килим із Турції. Певно, кімната була незвичайна - то була кімната в моїй уяві. …А за вікном носився вітер, скиглили дерева, тривожно кричали гудки. Тільки ніч сміялась тихо, темно і лукаво. …Так! Вона шукала вікна - вилетіти у вікно, у дощ, у ніч. Але вікна не було. А потім ще довго носилась по кімнаті. Знову падала в фарфорову чашу й билась у розписну стелю. Була в розпуці - її надто тривожило звичайне світло - електрика. …Тоді в дощ заскиглили дерева, потім у дощ засміялись дерева. Чи чула вона, як сміялись дерева? Нічого не чула вона. Нічого! Нарешті - вдарилась вона в срібну жирандолю і впала на оксамитовий турецький килим. зідхаючи востаннє (вона розбилась на смерть), хилила голівку від світла й шукала очима - вікно. Вікна не було. І вона вмерла. …А за вікном стояла ніч і тихо, темно і лукаво усміхалась. За десять хвилин світало. За годину я увійшов у кімнату. Вже ночі не було. Пройшла громовиця, пройшов дощ. Підводилось сонце. Пахло сонцем, пахло життям. Я зідхав глибоко й високо підвів голову. …Потім узяв її за крильця, зневажливо подивився на крильця й кинув її в помийну яму, де рились бродячі міські пси. То була ластівка.
Последние комментарии
1 час 39 минут назад
2 часов 46 минут назад
3 часов 44 минут назад
3 часов 58 минут назад
13 часов 8 минут назад
13 часов 10 минут назад