Мартин Боруля [Іван Карпович Карпенко-Карий] (fb2) читать постранично, страница - 2
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (19) »
ЯВА III
Мартин, а потiм Степан. Мартин. Дiловий чоловiк! Нема розумнiшої служби, як гражданська! Здається, якби мене опредiлив був покiйний папiнька на гражданську, то вийшов би первий чиновник! Коли ж покiйний i не думав про це — все дбав про хазяйство. Пасiка, чумачка голову йому заморочили, а тепер другий свiт настав: треба чина, дворянства; а поки-то вилiзеш в люде, станеш на дворянську ногу, то багато клопоту! От сина опредiлив у земський суд, та ще мало знає, не натерся, а, бог дасть, натреться, тодi повiреного не треба — самi всi iски поведем! Коли б ще дочку пристроїть за благородного чоловiка. Щось Степан менi казав про одного чиновника… Треба з ним побалакать. Входе Степан. Степан. Я вже зiбрався, папiнька, в дорогу. Мартин. От зараз конi запряжуть, та й з богом! (У дверi). Омелько! Запрягай коней, та натачанку пiдмазать не забудь! Я хотiв з тобою ще побалакать про того… як його? От що був у нас з тобою на масницi…{5} А, дай бог пам'ять… чиновник. На гитарi добре грає. Степан. Нацiєвський. Мартин. Еге-ге! Нацiєвський! Ти, здається, казав, що йому Марися уподобалась? Степан. Вiн питав мене, чи багато за нею приданого дасте, то, певно, уподобалась. Мартин. А вiн же сам має який чин чи так ще — канцелярист? Степан. Нi, вiн уже губернський секретар{6}. Мартин. О, чин має немалий! Степан. Давно веде iсходящу. Мартин. Iсходящу? А що то за штука та iсходяща? Степан. Така книга. Через його руки всi бумаги iсходять: вiн їх i в розноснi записує i печата пакети. Без нього нi одна бумага не вийде з ратушi. Мартин. Виходить, важна птиця. Степан. Скоро i вступающi йому поручать. Мартин. Вступающi?! Степан. Тодi вже всi бумаги i в ратушу, i з ратушi будуть iти через його руки. Мартин. Яка ж це должность? Степан. Регiстратор. Мартин. Губерський секретар, ще й регiстратор{7}!.. Якраз для нашої Марисi жених, а за придане нехай не турбується. Скажи, щоб приїздив. Коли хоче, то нехай на наших же конях i приїде, я його i звiдцiля одвезу в город на своїх. Побалакай з ним… так, знаєш, полiтичне, i, коли тепер не приїде, то напиши менi, що скаже. Входе Марися. Марися. Тату, Степане, iдiть: мати кличуть! Мартин. Марисю, скiлько раз я вже тобi приказував, не кажи так по-мужичи: мамо, тато. А ти все по-свойому… Ти цими словами, мов батогом, по уху мене хльоскаєш. Марися. Ну, а як же? Я забуваю. Мартин. Он як Степан каже: папiнька, мамiнька… Степан. Або: папаша, мамаша. Мартин. Чiлi: папаша, мамаша… треба так казать, як дворянськi дiти кажуть. Марися. Я так i не вимовлю. Мартин. Привчайся: ти на такiй линiї. (До Степана). Ходiм! (Обнiма його за стан). Канцелярист! Пiшли.ЯВА IV
Марися, а потiм Микола. Марися (одна). I що це з батьком сталось, все переначують! Папiнька… Мамiнька… Аж чудно! Папаша… Мамаша… ще чуднiще! Ха-ха-ха! Не можу я так балакать. Входе Микола. А ти чого притисся? Микола. Хiба не можна? Марися. Та нема часу й побалакать з тобою: Степана виряджаємо в город. А я люблю з тобою сидiть i розмовлять так, щоб нам нiхто не заважав i нiхто нас не бачив. Микола. А менi вже обридло ждать i ховаться од людей. Сьогодня скажу своєму батьковi, щоб побалакав з твоїм, а пiсля провiд- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (19) »
Последние комментарии
7 часов 42 минут назад
9 часов 15 минут назад
13 часов 9 минут назад
13 часов 13 минут назад
18 часов 34 минут назад
2 дней 6 часов назад