Володар драконів [Корнелія Функе] (fb2) читать постранично, страница - 2
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (120) »
Збори під дощем
Зубчаста борода був найстарішим драконом у долині. Він бачив на своєму віку більше, ніж міг згадати. Луска його давно вже не блищала, проте він ще міг вивергати полум’я, і молодь частенько питалася в нього поради, коли не знала, як бути. Лунг розбудив Зубчасту бороду, коли інші дракони вже з’юрмилися біля входу в печеру старого. Сонце зайшло. Над долиною повисла чорна, беззоряна ніч, дощ все не припинявся. Вийшовши назовні, старий дракон невдоволено глипнув на небо. Кістки у нього крутило від вогкості, а суглоби не гнулися від холоду. Дракони шанобливо розступалися перед ним. Зубчаста борода повагом роззирнувся довкола. Дракони всі були тут, зате з кобольдів нікого, крім Сірчаної шкурки. Старий дракон, тягнучи хвіст, важко рушив мокрою травою до скелі, що видавалася над долиною, як замшіла голова велетня. Він, відсапуючись, видерся на неї і ще раз оглянув присутніх. Дракони дивилися на нього знизу, як перелякані діти. Деякі з них були ще зовсім молоді і нічого не бачили на світі, крім цієї долини, інші прийшли разом із ним із дуже далеких місць і ще пам’ятали про те, що світ не завжди належав людям. Усі вони відчували біду і сподівалися, що Зубчаста борода прожене її геть від їхнього порога. Але він був старий, сили давно покинули його. — Підведись до мене, Щуре, — хрипко сказав він. — Розкажи, що ти бачив і чув. Щур справно стрибнув на скелю, видерся хвостом Зубчастої бороди і став навшпиньки на його спині. Під темним небом стало так тихо, що було чути лише шум дощу і шарудіння лисиць, які полювали у темряві. Щур випростався. — Люди йдуть! — вигукнув він. — Вони розбудили свої машини, нагодували їх і вивели на дорогу. Усього лише за два дні звідси, вони вже вгризаються в гори. Феї затримають їх на якийсь час, але рано чи пізно вони будуть тут, тому що їхня мета — ваша долина. Над юрбою драконів пролунав стогін, вони підвели голови і ще щільніше обступили скелю, на якій стояв Зубчаста борода. Лунг тримався трохи віддалік. Сірчана шкурка сиділа у нього на спині і гризла сухий гриб. — Ах, Щурику, Щурику, — сказала вона. — Хіба не можна було сказати те саме, але якось м’якше? — З якого це дива? — закричав один із драконів. — Що їм тут треба? Вони ж і без цього все мають! — У них ніколи не буває всього, що їм треба, — озвався Щур. — Ми сховаємося і почекаємо, поки вони підуть назад! — вигукнув другий дракон. — Як ми завжди робили, коли хтось із них випадково сюди забрідав. Вони ж сліпі — бачать тільки те, що хочуть бачити. Вони знову вважатимуть нас за скелі або сухі дерева. Щур заперечливо похитав головою. — Я вас давно попереджав! — прохрипів він. — Я вам сотні разів казав, що люди мають свої плани, несумісні з нашими. Але великі зазвичай не слухають, що кажуть ті, хто трохи менший за них! — Він роздратовано оглянув драконів. — Ви ховаєтеся від людей, але не переймаєтесь тим, чим вони зайняті. Натомість мій народ не такий дурний. Ми пролазимо до їхніх будинків. Ми слухаємо, що вони кажуть. І завдяки цьому ми знаємо, що вони збираються зробити з вашою долиною, — Щур випростався і погладив свої сірі вуса. — Знову грається в тайного агента, — шепнула- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (120) »
Последние комментарии
3 часов 38 минут назад
17 часов 33 минут назад
19 часов 6 минут назад
22 часов 59 минут назад
23 часов 3 минут назад
1 день 4 часов назад