Ангели на сходах неба: Народні повір'я та забобони [Павло Чубинський] (fb2) читать постранично, страница - 8

корисна для скошеної гречки: тоді її зерно повніє. Коли в роса, то повинна бути й погода, коли ж немає, то буде дощ.

Роса — сльози святої Варвари, котра вранці ходить полями н плаче.

ЩО НАШІ ПРЕДКИ ДУМАЛИ ПРО ДОЩ

Тихий, рясний, теплий дощ називається манкою Божою.

Якийсь чоловік постійно їздить верхи па коні і, коли він їде через воду, то каже, що це «будяки», і якщо кінь хльобне трохи води й пирхне, то піде невеликий дощ, а якщо більше захопить води і більше почне пирскати, то й дощ буде більший.

Дощ творять ангели завдяки особливо влаштованій великій сіті. На цю сіть ллють ангели воду і, на свій смак, можуть переносити її з одного місця на друге.

Дощ натягується із морів, великих озер і річок веселкою, розноситься нею по хмарах і падає на землю.

Розповідають, що в одному місці не було довго дощу, і тому поміщик велів зібрати всіх жінок і класти їх спиною в воду, притримуючи мотузкою; котра з жінок буде тонути — ту витягати, а котра буде плавати по воді — ту бити, бо вона відьма. Одна з жінок такою й виявилась: коли її стали бити, то пішов такий дощ, що люди, ледве живі, дійшли додому.

Дощу часом немає через те, що відьми знімають зорю і ховають її в льох, у горщик. В такому разі треба чистити криниці і дощ піде.

Дощ, сніг і град мають свої особливі сховки — «склади на край світа», і коли треба пускати дощ, то Бог посилає пророка Іллю разом з глухим ангелом. Вони набирають в хмару дощу і розносять його по світу, а де як почнуть пускати дощ, то кілька днів підряд. Це означав, що коли глухий ангел питав Бога, куди треба пускати дощ, то Бог йому каже: «Іди там, де чорно», а він іде там, де вчора. Бог каже: «Іди туди, де просять», а він іде там, де косять. Бог ка-же; «Іди туди, де ждуть», а він іде, де жнуть. Тому і склалася промовка: «Як почнуть косити, то треба Бога про дощ просити».

Дощ падав а неба і проходить крізь хмари, як крізь решето.