Прочитал первую книгу и часть второй. Скукота, для меня ничего интересно. 90% текста - разбор интриг, написанных по детски. ГГ практически ничему не учится и непонятно, что хочет, так как вовсе не человек, а высший демон, всё что надо достаёт по "щучьему велению". Я лично вообще не понимаю, зачем высшему демону нужны люди и зачем им открывать свои тайны. Живётся ему лучше в нечеловеческом мире. С этой точки зрения весь сюжет - туповат от
подробнее ...
начала до конца, так как ГГ стремится всеми силами, что бы ему прищемили яйца и посадили в клетку. Глупостей в книге тоже выше крыши, так как писать не о чем. Например ГГ продаёт плохенький меч демонов, но который якобы лучше на порядок мечей людей, так как им можно убить демона и тут же не в первый раз покупает меч людей. Спрашивается на хрена ему нужны железки, не могущие убить демонов? Тут же рассказывается, что поисковики собирают демонический метал, так как из него можно изготовить оружие против демонов. Однако почему то самый сильный поисковый отряд вооружён простым железом, который в поединке с полудеманом не может поцарапать противника. В общем автор пишет полную чушь, лишь бы что ли бо писать, не заботясь о смысле написанного. Сплошная лапша и противоречия уже написанному.
Часть вторая продолжает «уже полюбившийся сериал» в части жизнеописания будней курсанта авиационного училища … Вдумчивого читателя (или слушателя так будет вернее в моем конкретном случае) ждут очередные «залеты бойцов», конфликты в казармах и «описание дубовости» комсостава...
Сам же ГГ (несмотря на весь свой опыт) по прежнему переодически лажает (тупит и буксует) и попадается в примитивнейшие ловушки. И хотя совершенно обратный
подробнее ...
пример (по типу магического всезнайки или суперспеца) был бы еще хуже — но все же порой так и хочется прибавить герою +100 очков к сообразительности))
В остальном же все идет без особых геройств и весьма планово (если не считать очередной интриги в финале книги, как впрочем было и в финале части первой)). Но все же помимо чисто технических нюансов службы (весьма непростой кстати...) и «ожидания экшена» (что порой весьма неоправданно) — большая часть (как я уже говорил) просто отдана простому пересказу «жита и быта» бесправного существа именуемого «курсант»))
Не знаю кому как — но мне данная книга (в формате аудио) дико «зашла»)) Так что если читать только ради чтения (т.е не спеша и не пролистывая страницы), то и Вам (я надеюсь) она так же придется «ко двору»))
науки? Правда така саме, як сонце. Треба мати орлине око, щоб на неї дивитися.
— О, отче Сафраку! Ви всі питання розглядали цим сміливим поглядом, який ніщо не могло засліпити. Я пам’ятаю, як ваші погляди лякали навіть тих ваших друзів, що схилялися перед святістю вашого життя. Ви не боялися нічого нового. Так, наприклад, ви думали, що єсть багато світів, на яких живуть живі істоти.
Очі в його заблищали.
— Що скажуть покірні духом, коли прочитають мою книжку? Під цим чудовим небом, Арі, в цьому краї, що Бог сотворив з особливою любов’ю, я думав та працював. Ви знаєте, що я тямлю мови: єврейську, арабську та перську, ще й кільки наріччів Індії. Ви знаєте також, що я перевіз сюди багату бібліотеку з стародавніх рукописів. Я глибоко закопався у вивчення мов та легенд старого Сходу. Бог поможе, щоб ся велика праця не була марною. Я тільки оце скінчив свою книгу «Про початок світу», що реставрує та підтримує Святе письмо, про яке нечестива наука вже була певна, що його зруйнує. Арі, Бог милосердний призволив помирити віру з наукою. Щоб досягти цього, я положив в основу таку думку. Біблія, натхненна святим духом, говорить нам тільки правду, але вона не говорить усієї правди. Та й як вона могла б обхопити всю правду, коли в неї єдина мета: познайомити нас із тим, що неминуче треба знати для вічного спасіння душі. За цією великою метою ніщо для неї не існує. Її план такий саме простий, як і величний. Вона оповідає історію занепаду людського та покути. Це божественна історія людини. Виложена вона повно, але й обмежено. Вона не торкається нічого такого, що могло б спокусити порожню цікавість. Не треба, щоб нечестива наука мала змогу тріумфувати з приводу мовчання божого. Час сказати: «Ні, Біблія не одурила нас, бо вона тільки не все сказала». Ось та правда, яку я виголошую. За поміччю геології, доісторичної археології, східних космогоній, пам’ятників сумерійських, легенд халдейських та вавилонських, а також старих легенд, що збереглися в Талмуді, я констатував існування передадамитів, про яких натхненний автор Буття не говорить нічого з тієї простої причини, що їхнє існування не торкається спасіння душі Адамових дітей. Навіть більше: пильні досліди над першими розділами Буття довели мені, що було два сотворіння світу, одно за одним, розділених цілими віками, з яких останнє це тільки акт сотворіння землі Адамові та його потомкам…
Він спинився на хвилинку і говорив далі низьким голосом з побожною повагою.
— Я, Марціял Сафрак, недостойний пастир, доктор теології, що як дитина підлягаю авторитетові нашої святої матері-церкви, — я глибоко переконаний і запевняю з дозволу найсвятішого папи та його собору, що Адам, сотворений в Божий образ і подобу, мав двох жінок і з їх Єва — друга.
Ці дивні речі потроху заставляли мене забувати про себе і збуджували в мене цікавість. Я був трохи розчарований, коли отець Сафрак, спершися на стіл, сказав:
— Одначе, досить про це. Може, ви колись прочитаєте мою книжку, і вона вам це вияснить. Я повинен був, з обов’язку слухатися, послати цю працю Найсвятішому і просити в його благословення. Мій рукопис тепер у єпископстві, і я щохвилини дожидаю відповіді, — і вона, думаю, буде прихильна. Дитино моя, покуштуйте цих грибів з нашого лісу та вина, що виростає з нашої землі, і скажіть, хіба цей край не друга обітована земля й хіба перша не була тільки прообразом її та вістуном?
З цього часу розмова стала більше інтимною і торкалася наших спільних згадок.
— Еге, дитино моя, ви були моїм улюбленим учнем, — сказав мені отець Сафрак. — Господь дозволяє давати перевагу, коли це справедливо. Я відразу побачив у вас те, що робило вас гарною людиною та християнином. Це не значить, що ви не мали великих вад. Ви були непостійні, хитливі, дуже легко помилялися. Пристрасті, поки що непомітні, зростали у вас у душі. Я любив вас за повсякчасні ваші турботи, як любив другого свого учня за цілком протилежні риси. Я поважав Поля Ерві за тверду непохитність його розуму та серця.
Почувши це ім’я, я почервонів, зблід, ледве здержався, щоб не крикнути, і як хотів відповісти — я не міг говорити. О. Сафрак, здається, не помітив нічого.
— Коли не помиляюся, це був ваш найкращий приятель, — додав він. — Ви й потім так саме товаришували з ним, — правда? Я знаю, що він вибрав дипломатичну кар’єру і що йому пророковано блискучу будущину. Я бажав би, щоб його згодом покликано до папського престолу. Ви маєте в йому вірного та щирого друга.
— Батьку мій, — через силу відповів я. — Завтра я розкажу вам про Поля Ерві і ще про одну людину.
Отець Сафрак стиснув мені руку. Ми розійшлися, і я пішов у ту світлицю, що була про мене приготована. Як я заснув на ліжкові, що пахло лавандою, мені приснилося, що я ще дитина і, стоячи навколішках у каплиці в коледжі, любую білих ясних жінок, що стоять на криласі; коли це відразу голос із хмари заговорив наді мною: «Арі, ти думаєш, що любиш їх у Бозі, але справді ти Бога любиш у їх».
Прокинувшися вранці, я побачив біля
Последние комментарии
2 дней 17 часов назад
2 дней 18 часов назад
2 дней 18 часов назад
2 дней 18 часов назад
2 дней 20 часов назад
2 дней 20 часов назад